Дисертації

Постійний URI для цієї колекції

https://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/9470

Огляд

Адаптивні елементи технології вирощування васильків справжніх у Правобережному Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2022) Кучер Інна Олексіївна

Кваліфікаційна наукова праця присвячена актуальним питанням вивченню адаптивних елементів технології вирощування васильків справжніх в умовах Правобережного Лісостепу України. Розглянуто спектр адаптивної мінливості, узагальнено методи добору та оцінки різних сортів, вивчено оптимальні строки висаджування розсади, кращі форми абсорбенту за адаптивної технології культури в умовах Правобережного Лісостепу України. У першому розділі проаналізовано дослідження зарубіжних та вітчизняних вчених, розглянуто класифікацію, морфологічну та біологічну характеристику, харчову цінність, народно-господарське значення та особливості технології вирощування васильків справжніх. Обґрунтовано необхідність використання абсорбентів для отримання вищої врожайності васильків справжніх. Дослідження виконувалися впродовж 2019–2021 рр. в умовах навчально-виробничого відділу Уманського національного університету садівництва. Програмою досліджень передбачалося вивчення адаптивної здатності сортів васильків справжніх; виявлення кращого строку висаджування розсади; вивчення ефективності застосування абсорбенту на продуктивність васильків справжніх. Дослідження адаптивно-продуктивного потенціалу сортів показало, що максимальну площу листків формували сорти Темний опал, Рутан (25,1-26,7 мм2 ), що в свою чергу впливало і на рівень врожайності. Результати 3 визначення активності антиоксидантних ферментів і пігментного комплексу листків показали, що підвищення цих показників у деяких сортів васильків справжніх вказує на їх посухостійкість. Аналізуючи масу однієї рослини видно, що більшим показником відзначився лише сорт Темний опал – 312,90 г, показник якого на 9,53 г більший від контрольного варіанту. Кореляційно регресійним аналізом впливу показників росту і розвитку на врожайність васильків справжніх виявлено тісний зв’язок між господарсько цінними ознаками, та на основі цього розроблено перспективну модель сорту, що сприятиме не тільки підвищенню ефективності технології вирощування, а й зменшенню витрат. Найбільш адаптивними виявилися сорти Бадьорий (КАА = 1,13), Темний опал (КАА = 1,16). За якісними показниками кращими були Єреванський та Бадьорий, які вирізняються високим вмістом аскорбінової кислоти і цукрів. У результаті одержаних експериментальних даних сорти васильків справжніх Темний опал і Бадьорий є найбільш врожайними та досить стабільними за даною ознакою і високоадаптивними за комплексом параметрів (КАА = 1,13 – 1,16; Hom = 89,55 – 96,23) та характеризуються покращеними показниками біохімічного складу. Розроблена у результаті досліджень модель сорту васильків справжніх сприятиме стабілізації та підвищенню ефективності агроценозу. Підібрано кращі строки висаджування розсади у відкритий ґрунт для сортів Рутан та Бадьорий. Найбільшу кількість листків відмічено у сорту Рутан, показники якого були на рівні 187,5–237,4 шт./росл. Сорт Бадьорий характеризувався меншою кількістю листків та краще себе проявив за висаджування у першій декаді травня, маючи 214,1 шт./росл. Васильки справжні сорту Бадьорий мали більший листковий індекс, ніж сорт Рутан. Згідно отриманих даних можна зробити висновок, що за висаджування розсади у першій декаді травня площа листків у сорту Бадьорий більш інтенсивно наростає. 4 Проаналізувавши структуру врожаю видно, що сорти по-різному реагували на строк висаджування розсади. Для сорту Бадьорий кращим виявився контрольний строк висаджування у першій декаді травня, отримавши 44,6 % листків, а для сорту Рутан кращим строком була третя декада квітня з показником 53,2 % листків. Вивчення різних строків висаджування розсади васильків справжніх показало істотну зміну кореляційних зв’язків між змінними. Аналізуючи залежність між вмістом хлорофілів, масою рослини та врожайністю, виявлено дуже сильний та сильний зв’язок між масою рослини та вмістом хлорофілу. Застосування абсорбенту «Maxi Marin» у формі гелю сприяло збільшенню запасів продуктивної вологи. У середньому за три роки застосування гелю збільшило цей показник відносно контролю на 24–43% у травні; 15–43% у червні; 22–32% у липні. Результати дослідження активності антиоксидантних ферментів та пігментного комплексу листя показали, що підвищення активності даних ферментів у контрольних варіантах сортів васильків справжніх свідчить про їх стійкість до посухи. З отриманих даних видно, що застосування абсорбенту у формі гелю сприяло значному збільшенню кількості листя на рослині (+7,26% у сорту Бадьорий і 5,71% у сорту Рутан). Також застосування абсорбенту сприяло збільшенню виходу сухої речовини, незалежно від форми абсорбенту (+0,25 - 0,45 кг/га у сорту Бадьорий та 0,20 – 0,30 у сорту Рутан). Застосування абсорбентів сприяло збільшенню вмісту хлорофілу a + b, але із застосуванням абсорбенту у формі гелю збільшення було найбільш значущим для контролю. Більш високу врожайність спостерігали при застосуванні абсорбенту у формі гелю. Таким чином, урожайність сортів Бадьорий та Рутан була на рівні 16,43 та 11,29 т/га. Рівень рентабельності вирощування сортів васильків справжніх становив 58 - 85 %. Вищий показник спостерігався у сорту Темний опал та Бадьорий. 5 Найвищу суму чистого прибутку отримано у сорту Бадьорий за висаджування розсади у першій декаді травня. Рівень рентабельності за застосування різного строку висаджування розсади для сорту Бадьорий складав 86–104 %. За результатами досліджень досить ефективним є вирощування васильків справжніх залежно від сорту і внесеного абсорбенту. Аналіз одержаних показників показав, що вищу суму умовно чистого прибутку отримано за внесення гелю. Рівень рентабельності вирощування сорту Бадьорий за внесення гелю складає 117 %, сорту Рутан – 50 %. Оскільки коефіцієнт енергетичної ефективності в усіх дослідах і варіантах був вищим одиниці, то досліджувані елементи технології виявилися ефективними. Ґрунтуючись на результатах проведених досліджень, застосовуючи адаптивні сорти з оптимальними строками висаджування та використанням абсорбентів створено адаптивну технологію вирощування васильків справжніх в умовах нестабільного зволоження в зоні Правобережного Лісостепу України.
Фізіологічне обґрунтування застосування біологічних препаратів у технології вирощування вівса голозерного в Правобережному Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2022) Марченко Катерина Юріївна

У вступній частині дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів. У першому розділі проаналізовано наукові праці вітчизняних і іноземних учених щодо вивчення впливу на фізіолого-біохімічні процеси у рослинах та мікробіологічні – у ґрунті біологічних препаратів та обґрунтовано їх залежність від низки чинників: норм та способів внесення препаратів, погодних умов, періоду їх дії і ін. Аналіз сучасної наукової літератури засвідчує важливість зниження або взагалі відмову від застосування хімічних засобів захисту рослин та добрив в агроценозах. Проте, спрямованість дії мікробних препаратів і регуляторів росту рослин на фізіологічні, біохімічні, анатомо-морфологічні процеси в рослинах, мікробіологічні – в ґрунті, та можливість їх поєднананого використання у посівах вівса голозерного практично не вивчені. Досліди виконували у Правобережному Лісостепу України впродовж 2019–2021 рр. у польових умовах сівозміни дослідного поля кафедри біології Уманського національного університету садівництва. Погодні умови в роки проведення досліджень були сприятливими для вирощування вівса голозерного, проте з незначними відхиленнями, в основному за забезпеченістю рослин вологою, яка виступала лімітуючим чинником формування продуктивності посівів. Дію мікробного препарату Меланоріз, внесеного окремо та у суміші із регулятором росту рослин Агролайт, досліджували на рослинах вівса голозерного (A. sativa subsp. nudisativa (Husnot) Rod. et Sold.), сорт Мирсем. Схема польового досліду передбачала 16 дослідних варіантів, на яких проводилися польові і лабораторні дослідження. Фізіолого-біохімічні процеси в рослинах вівса голозерного за дії досліджуваних препаратів виконували також у суворо контрольованих умовах за методикою вегетаційного досліду. У результаті проведених вегетаційних і польових досліджень встановлено, що МБП Меланоріз і РРР Агролайт впливають на спрямованість проходження обмінних процесів у рослинах вівса голозерного, активними та безпосередніми учасниками яких в рослинному організмі є ферменти. Так, у вегетаційному досліді за використання Меланорізу (1,0–1,5 л/т) для передпосівної обробки насіння у суміші з регулятором росту рослин Агролайт у нормі 0,26 л/т активність каталази на п’яту добу досліджень зростала відносно варіанту окремої дії РРР на 1–19%.. Найвищу активність каталази у листках вівса голозерного було відмічено за використання для передпосівної обробки насіння суміші Меланорізу з Агролайтом за наступного обприскування посівів Агролайтом, що забезпечило зростання активності даного фермента на 31–48% відповідно до варіантів із самостійним внесенням Меланорізу. Щодо інших антиоксидантних ферментів – пероксидази та поліфенолоксидази, то простежувалась аналогічна залежність їх активності від норм та способів застосування досліджуваних препаратів, зокрема зростання активності пероксидази на 32–46% та поліфенолоксидази – 28–41% відносно контролю було відмічено у варіантах комплексного застосування для передпосівної обробки насіння МБП Меланоріз у нормах від 1,0 до 1,5 л/т і РРР Агролайт у нормі 0,26 л/т з наступним обприскуванням вегетуючих рослин по фону їх дії Агролайтом у нормі 1,0 л/га. Подібні результати активності основних антиоксидантних ферментів класу оксидоредуктаз було одержано в польових дослідах у фазу виходу в трубку рослин вівса голозерного. Проте, як і в вегетаційних дослідах, найвищою їх активність була за комплексного застосування МБП Меланоріз і РРР Агролайт для оброки насіння та обробки посівів Агролайтом. У середньому активність каталази в цих варіантах досліду зростала на 43–64%, пероксидази  19–28%, поліфенолоксидази – 39–61% відповідно. Очевидно, зростання активності каталази, пероксидази й поліфенолоксидази за комплексного застосування біологічних препаратів є наслідком покращення умов росту й розвитку вівса голозерного, за яких підвищується активність обмінних процесів у рослинах, невід'ємною складовою яких є ферменти. У той же час, зростання активності ферментів може свідчити про прямий вплив біологічних препаратів на стан антиоксидантної системи вівса, яка активізується у відповідь на дію екзогенних рістстимулювальних складових МБП і РРР. Встановлено залежність вмісту хлорофілу в листках вівса голозерного від норм використання МБП Меланоріз, внесеного роздільно і в комплексі з РРР Агролайт. У середньому за роки експериментальних досліджень у фазу виходу рослин в трубку найвищі показники вмісту суми хлорофілів a і b формувалися у варіантах комбінованої обробки насіння сумішшю препаратів Меланоріз і Агролайт з наступною обробкою посівів Агролайтом, де перевищення до контрольного варіанту складало 12–17%. Аналіз одержаних даних із вмісту суми хлорофілів а і b в листках вівса голозерного у фазу цвітіння продемонстрував схожу залежність впливу досліджуваних норм Меланорізу та способів внесення Агролайту. З метою більш ретельного з’ясування дії досліджуваних препаратів на формування пігментного комплексу вівса голозерного нами в 2020 р. було проведено експериментальні дослідження у суворо контрольованих умовах. Найвищі показники з вмісту хлорофілів простежувались у листках вівса за використання Меланорізу 1,0; 1,25 і 1,5 л/т сумісно з Агролайтом 0,26 л/т та з наступним обприскуванням посівів Агролайтом 1,0 л/га, де перевищення контролю складало: 0,145; 0,172 і 0,286% на суху речовину – для хлорофілу а; 0,036; 0,045 і 0,057% на суху речовину – для хлорофілу b та – 0,181; 0,217 і 0,343% на суху речовину – для суми хлорофілів а+b. Дані з вмісту хлорофілів у листках вівса голозерного свідчать про позитивний вплив досліджуваних препаратів на процеси накопичення даних сполук у рослинах, що, очевидно, може бути підтверджено, з одного боку, покращенням азотного живлення рослин за рахунок діяльності мікробіоти МБП, з іншого боку – безпосереднім стимулювальним впливом РРР на синтез даних сполук. Результати проведених досліджень показали, що різні норми мікробного препарату Меланоріз та способи застосування регулятора росту рослин Агролайт накладали свій вплив на інтенсивність дихання рослин вівса голозерного, що є свідченням регулювання процесів біологічного окиснення. Так, аналізуючи інтенсивність дихання рослин вівса у фазу виходу в трубку у середньому за 2019–2021 рр. досліджень, передпосівна інокуляція насіння МБП Меланоріз у нормах 1,0; 1,25; 1,5 л/т зумовлювала зростання інтенсивності дихання рослин вівса на 4; 6 та 7% відповідно до норм препарату проти контролю. Застосування Агролайту на фоні обробки насіння Меланорізом у нормах 1,0–1,5 л/т підвищувало інтенсивність дихання рослин до 0,77–0,82 мг СО2/г сирої речовини за 1 годину, що перевищувало контроль на 7–14%. Необхідно відмітити, що найвищий показник інтенсивності дихання спостерігався за комбінованого застосування передпосівного обробітку насіння сумішшю препаратів з наступною обробкою посівів регулятором росту рослин. Зокрема, найбільше підвищення показників інтенсивності дихання рослин вівса голозерного було відмічено за використання Меланорізу у нормі 1,5 л/т у суміші з Агролайтом у нормі 0,26 л/т для обробки насіння та обприскування посівів Агролайтом у нормі 1,0 л/га, що забезпечило перевищення контрольного показника на 29%. Вивчаючи інтенсивність дихання у фазу цвітіння вівса, та порівнюючи її із попередньою фазою розвитку рослин, можна констатувати підвищення даного показника. Очевидно, це є наслідком зростання активності проходження основних фізіолого-біохімічних процесів у рослинах. У середньому за 2019–2021 рр. використання Меланорізу (1,0–1,5 л/т) для обробки насіння сприяло зростанню досліджуваного показника на 3–7%, а за обробки насіння сумішшю Меланорізу (1,0–1,5 л/т) з Агролайтом (0,26 л/т) – на 8–16% проти контролю. Істотне зростання показника інтенсивності дихання відмічено у варіантах досліду з комплексним застосуванням препаратів Меланоріз і Агролайт для обробки насіння та внесення по даному фону Агролайту. Так, за даного поєднання препаратів за норми Меланорізу 1,5 л/т показник інтенсивності дихання перевищував контрольний варіант на 26%. Таким чином, можна стверджувати, що застосування в посівах вівса голозерного МБП Меланоріз і РРР Агролайт забезпечує значну активізацію процесів дихання в рослинах, інтенсивність яких зумовлює енергетичний потенціал ростових та продукційних процесів. Узагальнюючий розрахунок за індикаторною ознакою «інтенсивність дихання» – «активність антиоксидантних ферментів» засвідчив тісний кореляційний зв’язок (r = 0,81), оскільки ферменти є безпосередніми та активними учасниками процесу дихання. У результаті виконаних анатомічних досліджень встановлено, що формування показників анатомічної структури епідермісу листкового апарату вівса голозерного залежало від норм використання МБП Меланоріз за різних способів застосування РРР Агролайт, погодних умов, що складались під час вегетації культури. Так, аналізуючи кількість клітин епідермісу на 1 мм2 поверхні листка у 2019 р. за дії Меланорізу, можна відмітити, що за норм препарату 1,0–1,5 л/т їх кількість зменшувалась і складала 298–286 шт./мм2 при 306 шт./мм2. При застосуванні цих же норм МБП Меланоріз сумісно з РРР Агролайт (0,26 л/т) кількість клітин на 1 мм2 поверхні листка продовжувала зменшуватись і складала відповідно 284–276 шт./мм2. Зменшення кількості клітин епідермісу листка вівса голозерного у варіантах досліду із сумісним застосуванням для обробки насіння Меланорізу і Агролайту супроводжувалось збільшенням їх розмірів та площі. Подальший аналіз одержаних експериментальних даних показав, що за дії Меланорізу (1,0–1,5 л/т) з РРР Агролайт (1,0 л/га) кількість клітин епідермісу на 1 мм2 листка вівса голозерного в порівнянні з контролем теж зменшувалась (289–279 при 306 шт./мм2 у контролі), але при цьому також збільшувались розміри клітини і їх площа (на 15–35% у порівнянні з контролем). Дещо більша площа клітин була відмічена у варіантах досліду за використання для обробки насіння суміші Меланорізу (1,0; 1,25; 1,5 л/т) й Агролайту (0,26 л/т) з наступним обприскуванням посівів вівса голозерного Агролайтом (1,0 л/га), де у порівнянні з варіантами Меланоріз + Агролайт (обробка насіння перед сівбою) площа клітин збільшувалася на 408; 460; 632 мкм2 відповідно. Ці ж варіанти досліду у порівнянні з контролем забезпечили збільшення площі клітин на 65–112%. Аналогічні дані були одержані нами і в 2020 та 2021 рр. Отже, МБП Меланоріз і РРР Агролайт здатні суттєво впливати на проходження обмінних процесів у рослинах, що відповідним чином відображається на основних стадіях розвитку клітин (ембріональна, розтягування і диферинціації) та анатомічній структурі окремих тканин і органів; за сумісного їх застосування простежується стимулюючий вплив, який виражається у формуванні анатомічної структури листкового апарату мезоморфного типу (коефіцієнт морфоструктури складає 0,67–0,97). Формування в даних варіантах досліду мезоморфної анатомічної структури листкового апарату позитивно позначилось на площі листків. Так, у у середньому за роки досліджень, за сумісного використання Меланорізу з Агролайтом для обробки насіння зростання площі листків рослин у фазу виходу в трубку складало 10–14% до контролю. Значно активніше наростання листкової поверхні рослин вівса голозерного спостерігалося за комплексного використання препаратів для обробки насіння (Меланоріз 1,0; 1,25 і 1,5 л/т + Агролайт 0,26 л/т) з наступною обробкою посівів РРР Агролайт (1,0 л/га), де площа листків однієї рослини перевищувала контрольний показник на 15–22% відповідно. У фазу цвітіння вівса голозерного залежність формування площі листкової поверхні рослин від норм та способів застосування препаратів зберігалася. Одержаний матеріал з формування площі листків рослин вівса голозерного демонструє одержання в посівах найвищих показників за комплексного застосування препаратів – Меланоріз (1,0–1,5 л/т – обробка насіння) + Агролайт (0,26 л/т – обробка насіння) + Агролайт (1,0 л/га – обробка вегетуючих рослин), який тісно корелює з показником анатомічної морфоструктури (r = 0,84) і є свідченням оптимального впливу даних композицій на проходження обмінних процесів у рослинах. Використання у технології вирощування вівса голозерного біологічних препаратів позитивно вплинуло на ростові процеси рослин. Так, за передпосівної обробки насіння сумішшю препаратів (Меланоріз 1,0, 1,25 і 1,5 л/т + Агролайт 0,26 л/т) надземна біомаса однієї рослини у фазу виходу в трубку перевищувала контроль на 9–12%, а у фазу цвітіння на – 11–13% за обробки по цьому ж фону рослин Агролайтом 1,0 л/га – 5–11% та 7–12% відповідно. Найактивнішим приріст надземнної біомаси однієї рослини вівса голозерного, у відповідні фази розвитку культури, був за використання композицій Меланоріз 1,0–1,5 л/т + Агролайт 0,26 л/т + Агролайт 1,0 л/га (13–21%). Одночасно з дослідженням ростових процесів надземної біомаси вівса голозерного важливим було з’ясувати вплив препаратів на формування кореневої системи рослин. Оскільки застосування МБП і РРР може в значній мірі відображатися на її розвитку, що є одним із важливих фізіологічних показників і впливає на продуктивність сільськогосподарських культур. У середньому за три роки досліджень встановлено, що найвища маса коріння рослин вівса голозерного у фазу цвітіння була у варіантах МБП Меланоріз (1,0; 1,25 і 1,5 л/т) + РРР Агролайт (0,26 л/т) + РРР Агролайт (1,0 л/га), де перевищення відповідно контролю складало 3,3; 3,8 і 5,0 г/0,1 м2, що в середньому перевищувало контроль на 17–26%. Одержані дані свідчать про позитивний вплив комплексу МБП + РРР на проходження в рослинах вівса голозерного ростових процесів, які є наслідком, з одного боку, стимулювальної дії екзогенних фітогормонів, з іншого боку – покращення мінерального забезпечення рослинного організму за рахунок інтродукованих у ризосферу мікроорганізмів. Встановлено, що використання МБП Меланоріз і РРР Агролайт, забезпечувало формування різних показників чистої продуктивності фотосинтезу посівів вівса голозерного. Так, у середньому за роки досліджень, за обробки насіння сумішшю препаратів Меланоріз (1,0; 1,25; 1,5 л/т) з Агролайтом (0,26 л/т) ЧПФ перевищувала контроль на 6–9%. Разом з тим, у варіантах комплексного застосування для обробки насіння Меланорізу у нормі 1,5 л/т і Агролайту у нормі 0,26 л/т та обприскування посівів Агролайтом у нормі 1,0 л/га формуються найвищі показники чистої продуктивності фотосинтезу, що в середньому на 15% перевищують контроль. Виявлено тісні кореляційні зв’язки між чистою продуктивністю фотосинтезу та вмістом у листках рослин вівса голозерного хлорофілу й інтенсивністю дихання (r = 0,69; 0,76 відповідно). Використання в посівах вівса голозерного мікробного препарату Меланоріз окремо і в поєднанні з регулятором росту рослин Агролайт сприяло активізації життєдіяльності окремих груп мікроорганізмів ризосфери вівса голозерного. Найбільшу чисельність окремих груп мікроорганізмів відмічено за комплексного використання Меланорізу (1,0–1,5 л/т) і Агролайту (0,26 л/т + 1,0 л/га), де перевищення у середньому за роками досліджень і фазами розвитку культури складало 24–55% (загальна чисельність бактерій), 18–42% (мікроміцети), 23–34% (нітрифікувальні бактерій), 16–26% (целюлозолітичні бактерії), 23–41% (Azotobacter), 22–35% (Сlostridium рasteurianum). Встановлено, що найвищу врожайність зерна посіви вівса голозерного формують за обробки насіння перед сівбою Меланорізом у нормі 1,5 л/т сумісно з Агролайтом у нормі 0,26 л/т з наступним обприскуванням посівів Агролайтом у нормі 1,0 л/га, що забезпечує прибавку зерна на рівні 0,81 т/га за збільшених на 13% – показника маси 1000 зерен, 7% – натури зерна, 1,6% – вмісту в зерні білка і 6,8% – вмісту крохмалю. Використання цієї композиції препаратів забезпечує формування додаткового прибутку на рівні 4647 грн./га за рівня рентабельності 170%, окупності додаткових витрат – 4,1 рази і коефіцієнта енергетичної ефективності – 3,4. З метою підвищення урожайності і якості зерна вівса голозерного у технологіях його вирощування рекомендується застосовувати суміш мікробного препарату Меланоріз у нормі 1,5 л/т (загальне число життєздатних мікроорганізмів 2,5 х 107 КУО/см3) з регулятором росту рослин Агролайт у нормі 0,26 л/т – для передпосівної обробки насіння і Агролайт у нормі 1,0 л/га – для обприскування посівів по даному фону у фазу кущіння культури.
Біоекологічні особливості розмноження видів роду Аctinidia Lindl. та їх використання в озелененні

(Уманський національний університет садівництва, 2022) Пиж'янов В'ячеслав Володимирович

Кваліфікаційна наукова праця присвячена актуальним питанням оптимізації елементів технології вирощування садивного матеріалу інтродукованих сортів видів роду Actinidia Lindl. — Actinidia kolomikta (Rupr. et Maxim.) Maxim., Actinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq., Actinidia purpurea Rehd., Actinidia polуgama (Siebold et Zucc.), Actinidia chinensis Planch. для озеленення в умовах Правобережного Лісостепу України. Доведено, що обмежувальними чинниками розповсюдження досліджуваних сортів актинідії є тривалість періоду вегетації, сума ефективних температур, а також низькі температури у весняний, осінній та зимовий періоди, які впливають на підмерзання кореневої системи і надземної частини. Важливим показником інтродукції сортів актинідії (Actinidia Lindl.) є їх здатність до адаптації в нових умовах культивування, яка проявляється у проходженні сезонного циклу розвитку і визначається ступенем відповідності до кліматичних умов району інтродукції. Досліджено, що природно-кліматичні умови Правобережного Лісостепу України сприяють культивуванню сортів досліджуваних видів актинідії, які характеризуються високою вегетативною продуктивністю і привабливістю. За час періоду вегетації рослини повністю встигають пройти усі властиві їм фази розвитку і росту та підготуватися до переходу в стан спокою. Рослини досліджуваних сортів чітко реагують на зміни температури повітря, а тривалість вегетаційного періоду значно залежить від ґрунтово-кліматичних умов регіону проведення досліджень. Досліджено, що досліджувані сорти Ласунка, Помаранчева, Київська гібридна, Київська крупноплідна, Пурпурна садова, Сентябрьська, Самоплідна, Фігурна Adam і Дон Жуан (чоловіча форма) характеризуються високою вегетативною продуктивністю, кількістю щорічно утворених пагонів галуження, які обумовлені параметрами розвитку кожної рослини і сортовою специфікою. Доведено, що прискоренню вирощування саджанців перспективних інтродукованих сортів актинідії, значною мірою сприяє кореневласне розмноження стебловими живцями, хоча в основі адвентивного коренеутворення цієї садової культури знаходиться слабка здатність до регенерації адвентивних коренів із стеблових частин ростових пагонів. Крім цього, живцювання актинідії має свої технологічні особливості, які залежать від росту і розвитку маточних рослин, добору живців на пагоні, строків живцювання, використання біологічно-активних речовин, створення оптимальних умов укорінювання та ін. Виявлено, що в період інтенсивного росту пагонів досліджувані сорти актинідії мали неоднакову регенераційну здатність, обумовлену біологічними особливостями, а саме силою росту. Оптимальне вкорінювання для всіх типів живців в умовах регіону, спостерігали у червні. Строки живцювання, тип живця і його метамерність значно впливали на вкорінюваність стеблових живців досліджуваних сортів, в умовах дрібнодисперсного зволоження без обробки біологічно-активними речовинами. При цьому найкраще вкорінювались зелені живці з базальної частини пагона, де спостерігався найбільший відсоток рослин з приростом, понад 18–25 см. Кращі результати вкорінювання були у живців сортів Ласунка, Помаранчева, Сентябрьська. У цих живців коренеутворювальні процеси проходили інтенсивніше порівняно з живцями, які були заготовлені із сортів Київська гібридна, Київська крупноплідна, Пурпурна садова, Фігурна і Самоплідна. Живці сортів Adam і Дон Жуан характеризувались слабкою регенераційною спроможністю. Двохфакторним дисперсійним аналізом доведено, що у період інтенсивного росту пагонів на обкорінюваність, головним чином, впливав «сорт» — 21–24 %, тоді як сила впливу «частини пагона» становила 13–16 %. У період менш інтенсивного росту пагонів їхній вплив, відповідно, склав 14–16 % і 10–15 %. У період уповільнення росту пагонів збереглась перевага фактора «частина пагона» — 18–22 % над фактором «сорт» — 11–15% . У період менш інтенсивного росту пагонів здатність досліджуваних сортів до обкорінення виявилась дещо слабшою, що пов’язано зі зміною консистенції пагонів у бік здерев’яніння. Загальна картина обкорінюваності живців залежно від сорту в другий строк живцювання не змінилась. Вихід обкорінених живців у третій строк живцювання був найменший і вони мали слабку кореневу систему та майже не утворювали надземного приросту через низьку пробуджуваність пазушних бруньок. Різниця в обкорінюваності сортів була незначною. Істотна перевага спостерігалась лише у сильнорослих сортів над менш сильнорослими. Досліджено, що в усі строки живцювання для всіх досліджуваних сортів актинідії притаманна істотно краща обкорінюваність живців, заготовлених з базальної частини пагона, порівняно з живцями, заготовленими з апікальної і медіальної, обкорінюваність яких була майже однакова. Встановлено, що терміни висаджування живців на укорінення впливають на подальший розвиток адвентивних коренів і в цілому на ріст і розвиток кореневласних рослин, а також на якість садивного матеріалу. Найкращими за кількістю коренів на живці були такі сорти як Ласунка, Помаранчева і Сентябрьська, у них сформувалось найбільше коренів 1-го і 2-го порядків галуження при найбільшій сумарній довжині. Менш стабільні результати отримані при вкоріненні стеблових живців таких сортів, як Київська гібридна, Фігурна і Самоплідна. Живці сильнорослих сортів мають найвищу обкорінюваність, середньорослих — дещо нижчу, а слаборослих найнижчу. Найвищий вихід обкорінених живців досліджуваних сортів актинідії одержано при живцюванні в період інтенсивного росту пагонів. Домінуючий вплив на обкорінюваність живців у перший строк живцювання мав помологічний сорт. У наступні строки живцювання переважала зона пагона. Базальні живці істотно переважали за досліджуваним показником апікальні та медіальні живці, різниця в обкорінюваності яких була неістотною. Показано, що вдосконалення технології стеблового живцювання сортів актинідії може бути досягнуто шляхом індукування ризогенної активності стеблових живців біологічно-активними речовинами ауксинової природи α-НОК (α-нафтилоцтова кислота) і КАНО (10%-й розчин калійної солі α-нафтилоцтової кислоти — α-НОК). Визначено оптимальні концентрації цих біологічно-активних речовин при обробці і вкорінюванні зелених стеблових живців актинідії залежно від сорту, строків живцювання, типу і метамерності пагона. Встановлено, що біологічно-активна речовина α-НОК позитивно впливає на регенераційну здатність усіх досліджуваних сортів актинідії за живцювання у фазу інтенсивного росту пагонів. Концентрації α-НОК 5–15 мг/л у фазу інтенсивного росту пагонів (1–10. VІ) істотно підвищували вкорінення всіх типів живців. Домінуючий вплив на укорінюваність зелених стеблових живців у фазу інтенсивного росту пагонів мав фактор «частина і метамерність пагона», який залежно від сорту становив 5–36,8%, вплив фактору «концентрація біологічно-активної речовини» становив 32–48%, а фактор «біологічно-активна речовина» — 3–8 %. Найкраще розвинена адвентивна коренева система серед живців досліджуваних сортів, заготовлених у фазу інтенсивного росту пагонів (1–10. VІ) фіксувалась у живців з базальної частини пагона. Концентрації α-НОК 10–15 мг/л істотно сприяли збільшенню кількості коренів всіх порядків галуження у порівнянні з контролем. Вплив факторів «строк живцювання», «частина пагона» і «концентрація α-НОК» на формування кореневої системи у живців заготовлених у фазу інтенсивного росту пагонів був найбільшим серед інших досліджуваних факторів, менш значний вплив мав фактор «сорт». Слід зазначити істотну перевагу в розвитку кореневої системи у базальних живців порівняно з апікальними і медіальними. Концентрації α-НОК 10–15 мг/л. суттєво впливали на кількість коренів та їх довжину. За результатами досліджень встановлено, що найкраще розвинена коренева система (кількість коренів шт./живець і сумарна довжина кореневої системи см/живець) серед живців досліджуваних сортів, що були заготовлені у період інтенсивного росту пагонів у тривузлових живців з базальної частини пагона. Досліджувані сорти актинідії характеризуються високою вегетативною продуктивністю, яка є біологічною основою для кореневласного розмноження і використання для озеленення. Удосконалені агротехнологічні заходи вирощування саджанців інтродукованих сортів актинідії забезпечують отримання 55–64 % товарного садивного матеріалу, порівняно з традиційною технологією (11–15 %).
Господарсько-біологічна оцінка яблуні в умовах Правобережного Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Чецький Богдан Олександрович

У дисертаційній роботі на основі результатів експериментальних досліджень та їх теоретичних узагальнень поглиблено фундаментальні знання з анатомії пагонів і бруньок рослин яблуні; детально встановлено архітектоніку трирічних гілок яблуні. Визначено показники росту, фотосинтетичну продуктивність і баланс фітомаси п’яти сортів яблуні та досліджено ступінь стійкості насаджень до несприятливих погодних умов. Встановлено в умовах Правобережного Лісостепу особливості росту та плодоношення сортів яблуні у зрошуваному насадженні на підщепі М.9 й удосконалено технологію вирощування плодів яблуні за рахунок оптимізації системи краплинного зрошення. Визначено господарську врожайність сортів, товарні та споживчі якості плодів, економічну доцільність застосування нових сортів яблуні на підщепі М.9 в умовах Правобережного Лісостепу України. Дослідження проведені впродовж 2017-2020 рр. на кафедрі плодівництва і виноградарства Уманського національного університету садівництва за тематичним планом “Удосконалення існуючих і розробка нових технологій вирощування садивного матеріалу, плодів, ягід та винограду в Правобережному Лісостепу України” (ДР №0111U001928). Науковою базою експериментальних досліджень слугували насадженнях яблуні, які розміщувалися в умовах Правобережного Лісостепу України в саду ФГ «Родина Неофіти» - філіалу кафедри плодівництва та виноградарства Уманського національного університету садівництва. Застосування сучасних енергоощадних технологій вирощування передбачає використання сорту як засобу виробництва, правильний підбір якого сприяє зниженню затрат на виробництво продукції. Завдання раціонального 3 підбору сортів для вирощування в певних кліматичних умовах вирішують як вітчизняні так і закордонні садівники, підбираючи високотехнологічні сорти яблуні з високими товарними і смаковими властивостями, стійкими до абіотичних факторів. Встановлено найбільші значення щодо розміру флоеми поперечного перерізу однорічного пагону яблуні були визначені у помологічного сорту Голден Делішес. Інші сорти яблуні відрізнялися меншими розмірами флоеми. Най менші параметри мали пагони сорту Ред Чіф - 331 µк, що суттєво на 120 µк (НІР05 = 15,4) відрізняється від сорту Голден Делішес. Найближче щодо розмірів флоеми до сорту Голден Делішес наблизився Кінг Джонаголд – 384 µк (різниця 67 µк). Параметри ксилеми були найбільшими у помологічного сорту Флоріна – 936 µк. Це на 29 µк більше, ніж у контрольного сорту Голден Делішес, проте менше достовірної різниці (НІР05 = 29,7). В порівняні з контролем достовірно менші розміри ксилеми визначені у сорту Ред Чіф (на 222 µк) та у сортів Фуджі Кіку (на 185 µк) і Кінг Джонаголд ( на 72 µк). Розміри важливої складової пагону яблуні - камбію були найбільшими у помологічного сорту Кінг Джонаголд – 430 µк, що відображує характеристики росту сорту. Це на 234 µк більше (НІР05 = 5,8), ніж у контрольного сорту Голден Делішес. В порівняні з контролем менші розміри камбіальних тканин визначені у сорту Флоріна (на 81 µк) та у сортів Фуджі Кіку (на 60 µк) і Ред Чіф ( на 52 µк). Найбільшими анатомічними параметрами, визначеними на поперечному та поздовжньому перерізах однорічного пагона яблуні в цілому характеризувався сорт Кінг Джонаголд, який мав досить потужні розміри флоеми та ксилеми і одну з найбільших серед досліджуваних сортів площу поперечного перерізу судин флоеми та камбію. Визначено, що помологічний сорт Кінг Джонаголд мав найбільші значення щодо площі флоеми поперечного перерізу жилки листка яблуні - 132 µк 2 . Інші сорти яблуні відрізнялися меншими площами поперечного перерізу флоеми. Найменші площі флоеми мали сорти Ред Чіф (65 µк2 ) та Флоріна (80 µк 2 ), що суттєво (НІР05 = 4,4) на 48 µк2 і 33 µк2 відрізняється від контрольного сорту Голден Делішес. Найближче щодо розмірів поперечного перерізу жилки листка до сорту Голден Делішес наблизився Фуджі Кіку – 103 µк2 (різниця 10 4 µк 2 ). Дослідження поперечних перерізів центральних та бокових судин листків показали переваги в розмірах у сортів Фуджі Кіку та Флоріна. Переріз центральної жилки листків виявив переваги сорту Кінг Джонаголд, який мав досить потужні розміри флоеми та ксилеми, сорти Ред Чіф, Флоріна та Фуджі Кіку відрізнялись меншими розмірами. Результати дослідження показника ІЕМ білків конусів наростання бруньок помологічних сортів впродовж літньо-осіннього періоду 2018 року показали, що підвищення кислотності в цитоплазмі клітин конусу наростання у серпні в порівнянні з липнем у сортів Голден Делішес, Ред Чіф та Кінг Джонаголд складало1,0 рН і зафіксовано на позначці 2.5 рН. Дещо сповільнені процеси формування виявлені у сортів Флоріна, Кінг Джонаголд (рН 2.6) та Фуджі Кіку (рН 2.7). Слід відмітити, що підвищення кислотності білків в конусах наростання бруньок яблуні свідчить про морфогенетичні зміни, тобто відбувається перетворення вегетативної бруньки в плодову. Отримані результати щодо структури ростових утворень показують, що Кінг Джонаголд (на 102,4%), Флоріна (на 173,8%) та Фуджі Кіку (на 54,8%) суттєво, згідно дисперсійного аналізу, переважали контрольний сорт Голден Делішес щодо загальної кількості ростових утворень трирічної гілки. В структурі ростових утворень трирічних гілок сортів зимового строку достигання домінували ростові бруньки, відсоток яких коливався від 68% (сорт Фуджі Кіку) до 80% (сорт Кінг Джонаголд). По кількості сплячих бруньок в структурі виділялись сорти Фуджі Кіку та Ред Чіф (28% та 24%) від загальної кількості ростових утворень. Найменше трирічні гілки містили ростових пагонів – від 3% (сорти Ред Чіф та Флоріна) до 8-10% (сорти Кінг Джонаголд та Голден Делішес). Дослідження архітектоніки плодових утворень трирічних гілок показало, що сорти Кінг Джонаголд (на 193,3%), Ред Чіф (на 73,3%) характеризувались більшою кількістю плодових утворень, ніж контрольний сорт Голден Делішес, що доведено математичною обробкою отриманих даних. Сорт Фуджі Кіку мав менше (на 6,7%) плодових утворень на трирічній гілці в порівнянні з контролем, а сорт Флоріна – однакову кількість. 5 В структурі плодових утворень трирічних гілок сортів зимового строку достигання домінували плодові утворення типу кільчаток, відсоток яких коливався від 92% (сорт Ред Чіф) до 64% (сорт Фуджі Кіку). По кількості плодових списиків в структурі виділявся контрольний сорт Голден Делішес – 27% від кількості плодових утворень. Сорти Кінг Джонаголд та Фуджі Кіку містили однакову кількість (14%) плодових прутиків в структурі трирічних гілок від загальної кількості плодових утворень. Сорт Ред Чіф характеризувався найнижчою кількістю (4% від загальної кількості плодових утворень) плодових прутиків в структурі трирічної гілки, а контрольний сорт Голден Делішес та сорт Флоріна містили 7% плодових прутиків. Дослідженнями встановлено, що у період цвітіння 2018 і 2019 рр. зафіксовано весняні приморозки (мінус 1,5°С) на висоті до 2-х метрів від поверхні ґрунту. В 2018 році у цей період відмічали масове цвітіння в дерев усіх сортів. За період заморозків в основному було пошкоджено термінальні квітки суцвіть досліджуваних сортів, а кількість підмерзлих квіток становила 8-25 %. Найбільш стійкими за таких умов виявилися квітки сортів Ред Чіф та Флоріна 9% та 8% відповідно. Щодо ступеня шкодочинності заморозками, підмерзання становило 1 бал, тобто часткове пошкодження –частково пошкоджені бутони та квітки. В середньому за період досліджень діаметр штамбу дерев коливався в межах 50,55-67,18 мм за істотно вищого показника у сорту Кінг Джонаголд та неістотної різниці між сортами Фуджі Кіку та Ред Чіф. Дерева сорту Кінг Джонаголд за період досліджень мали на 8,0-16,63 мм більший діаметр штамбу за вищого на 0,2-5,5 мм середнього приросту порівняно з іншими сортами. В середньому за роки досліджень середня довжина пагона дерев яблуні сорту Кінг Джонаголд на 7,3 см переважала показник контрольного сорту та на 1,3 см – сорту Фуджі Кіку. В середньому за період досліджень площа листкової пластинки знаходилася в межах 19,9-27,2 см2 за максимальної різниці 7,3 см2 між сортами Фуджі Кіку та Ред Чіф. Впродовж років досліджень площа листкової поверхні з розрахунку на дерево сягнула максимальних значень у 2018 році, що на 2,0-5,7 % перевищувало значення досліджуваного показника отриманого в інші роки. 6 У загальному за результатами дисперсійного аналізу товщина листкової пластинки дерев яблуні суттєво залежала від сорту. Товщина листкової пластинки сорту Кінг Джонаголд достовірно у середньому на 7,1-12,6 % перевищувала значення аналогічних показників сортів Голден Делішес та Ред Чіф та майже удвічі – сортів Фуджі Кіку та Флоріна. В середньому впродовж періоду досліджень найменша сума хлорофілів "а"+"b" в листках дерев яблуні зафіксовано у сорту Голден Делішес, що поступалося максимальним значенням аналогічного показника листків сорту Кінг Джонаголд на 22,2 % з неістотною різницею останнього з показником сорту Флоріна. В середньому за період досліджень чиста продуктивність фотосинтезу листя дерев яблуні сорту Голден Делішес в 1,6 рази поступалася відповідному показнику сорту Кінг Джонаголд. Впродовж періоду досліджень та з досягненням насаджень 6-річного віку фітомаса дерев сягнула значення 9,230-20,442 кг/дерево залежно від сорту із максимумом у дерев сорту Кінг Джонаголд, що в 1,4 рази перевищувало показники контрольного сорту. Дисперсійним аналізом встановлено, що на 59,2% фітомаса дерев яблуні залежала від умов вегетації і на 31,4% - від помологічного сорту. Урожайність насаджень з розрахунку на один гектар коливалася в межах від 50,57-26,86 у сезоні 2017 року вирощування до 19,14-28,00 т/га у 2020 році за максимальних показників у 2018 році – 14,57-40,57 т/га. Найбільшу врожайність за період досліджень мали насадження сорту Кінг Джонаголд у 2018 році – 40,57 т/га перевищуючи в 2,7 рази мінімальне значення відповідного показника сорту Ред Чіф, зафіксоване в цьому ж сезоні вирощування. Мінімальна врожайність контрольного сорту Голден Делішес виявлена у сезоні 2019 року, що майже вдвічі поступалося максимуму встановленого у 2018 році. У п’яти та шестирічних дерев виявлена істотно нижча питома продуктивність – на рівні 0,28-0,46 кг/см2 , що зумовлено несприятливими погодними умовами, що склалися під час вирощування. Результати дисперсійного аналізу свідчать, що домінуючий вплив на питому продуктивність насаджень спричинено сезонним фактором (сила впливу 38,2 %) і лише на 15,5 % – помологічним сортом. 7 В середньому за період досліджень найвищий вихід вищого та І сорту зафіксовано в насадженнях сорту Кінг Джонаголд – 48,5 %, що перевищує значення аналогічного показника сорту Флоріна на 1,5 %. Вихід вищого та І сорту в інших досліджуваних сортів не перевищував значення 30,5-38,3 %. Частка продукції ІІ товарного сорту складала 16,8-34,5 % з мінімальними значеннями показника в насадженнях сорту Кінг Джонаголд. Масова частка цукрів в плодах за період досліджень встановлена на рівні 9,0-10,0% (див. табл. 5.6) за максимального вмісту у 2017 році в плодах сорту Фуджі Кіку – 9,8 %, що на 0,2-0,6 % перевищувало значення аналогічного показника інших сортів з максимальною різницею з сортами Голден Делішес та Ред Чіф за неістотної різниці за вказаним показником з сортом Кінг Джонаголд. За вмістом титрованих кислот у 2017 році вирізнялися з-поміж інших плоди сорту Голден Делішес, переважаючи дані отримані у плодах інших сортів на 0,02-0,05 %. У плодах врожаю 2018 року масова частка титрованих кислот була на 0,01-0,04 % нижчою, що зумовлено більш сухим та спекотним періодом достигання плодів сягаючи максимуму в плодах сорту Кінг Джонаголд за неістотної різниці останнього зі значенням аналогічного показника отриманого в плодах сортів Голден Делішес та Ред Чіф. Впродовж ведення досліджень плоди сорту Кінг Джонаголд накопичували максимальний вміст титрованих кислот, з перевищення на 0,01-0,04 % відповідних значень показника плодів інших сортів за неістотної різниці значень останнього у плодах сортів Голден Делішес та Ред Чіф. Максимальний прибуток отримано від реалізації вирощеної продукції сорту Кінг Джонаголд – 205477 грн/га, що вдвічі перевищує мінімальне значення показника, виявлене при реалізації яблук сорту Флоріна та в 1,2 рази – сорту Фуджі Кіку.
Оптимізація системи удобрення сочевиці на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Мусієнко Ліна Анатоліївна

Метою дослідження була оптимізація системи живлення сочевиці встановленням оптимальних доз мінеральних добрив у поєднанні з передпосівною інокуляцією насіння азотфіксувальними бактеріями, застосування сірки і молібдену для отримання високого і якісного врожаю на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу. Для досягнення цієї мети вирішувалися такі завдання: визначити зміни поживного поживного режиму чорнозему опідзоленого під впливом удобрення; визначити вплив інокуляції та різних доз удобрювальних продуктів на функціонування бобово-ризобіального апарату сочевиці; виявити вплив удобрення та інокуляції на формування врожайності та якісні показники насіння сочевиці; встановити залежність динаміки вмісту та винесення основних елементів живлення сочевицею від системи удобрення; провести агрохімічне, енергетичне та економічне оцінювання ефективності різних доз добрив та використання бактеріального препарату на посівах сочевиці. Об’єкт досліджень – вплив різних удобрювальних продуктів на зміну кількості та якості врожаю сочевиці, поживного режиму ґрунту та балансу елементів живлення в ньому. Предмет дослідження – оптимізація системи удобрення сочевиці на чорноземі опідзоленому в умовах Правобережного Лісостеп застосуванням різних видів і доз мінеральних добрив у поєднанні з бактеріальним препаратом. Уперше для умов Правобережного Лісостепу України розроблено систему удобрення сочевиці, яка передбачає внесення стартових доз азотних добрив на фосфорно-калійному тлі, поліпшення сірчаного і молібденового живлення рослин і передпосівної інокуляції насіння. Удосконалено систему удобрення сочевиці уточненням форм і доз мінеральних добрив та їх поєднання з обробленням насіння бактеріальним препаратом. Дістало подальшого розвитку обґрунтування можливості зниження дози азотних добрив за проведення передпосівної інокуляції насіння сочевиці бактеріальним препаратом, внесення сірки і молібдену. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні науково обґрунтованої системи удобрення сочевиці, що дасть можливість отримувати високі та якісні врожаї за мінімальних економічних і енергетичних витрат. Проведені дослідження дозволили оцінити вплив різних удобрювальних продуктів на показники поживного режиму ґрунту, врожайність і якість сочевиці, баланс елементів живлення в ґрунті. Вони є основою для розроблення системи удобрення сочевиці на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу, що забезпечить приріст урожайності 0,86–0,90 т/га з отриманням прибутку від удобрення та інокуляції 11,0–13,6 тис. грн/га. Основні результати дослідження впроваджено в ПСП «ЕЛІТ» с. Нерубайки Голованівського району Кіровоградської області на площі 50 га (акт від 01.03.2023 р.), також впроваджено в навчальний процес Навчально-наукового інституту інноватики, природокористування та інфраструктури Західноукраїнського національного університету (акт від 27.12.2022 р.) і ВСП Заліщицького фахового коледжу імені Є. Храпливового НУБіП України (акт від 29.12.2022 р.). Встановлено вплив різного удобрення на динаміку вмісту азоту мінеральних сполук у ґрунті впродовж вегетації сочевиці. Так, у фазу гілкування і цвітіння у кореневмісному шарі ґрунту (0–20 см) цей показник у варіанті досліду N60P30K60 становив відповідно 30,9 і 23,4 мг/кг, що відповідно на 7,6 і 2,8 мг/кг більше порівняно з контролем. У фазу утворення бобів у варіанті досліду фон + N30S34 + Mo вміст азоту мінеральних сполук у ґрунті був на 7 % більшим, ніж у контролі. У фазу повної стиглості насіння переваги за цим показником зберігалися лише у варіанті з внесенням високої дози азотного добрива (фон + N60 + Mo), що на 25 % більше від контролю. Показано, що внесення фосфорних і калійних добрив позитивно впливає на поживний режим ґрунту. Найбільше це проявляється на початку вегетації сочевиці. В кінці вегетації різниця між показниками вмісту рухомих сполук фосфору і калію незначна, що пояснюється низькими дозами внесення добрив. Дослідженнями підтверджено інтенсивне використання рослинами сочевиці сірки. Так, упродовж вегетаційного періоду вміст її рухомих сполук у ґрунті зменшувався і у фазу повної стиглості варіював від 6,0 до 4,0 мг/кг залежно від шару ґрунту, що на 2,8–4,5 мг/кг менше, ніж у фазу сходів. Встановлено залежність зміни показників площі листової поверхні та чистої продуктивності фотосинтезу сочевиці залежно від доз азотних добрив та інокуляції. Так, з поліпшенням азотного живлення (варіант фон + N60 + Mo) площа листкової поверхні у фазу гілкування збільшувалася на 6,6 тис. м2/га (за показника на контролі 14,3 тис. м2/га), залежно від інокуляції – на 5,4, від удобрення з інокуляцією – на 10,5 тис. м2/га; у фазу цвітіння – відповідно на 5,5; 4,1 і 9,6; утворення бобів – на 4,7; 4,7 і 7,8 тис. м2/га. Доведено, що за внесення S34 у вигляді сульфату амонію сприяє поліпшенню сірчаного живлення рослин і у поєднанні з обробкою насіння молібдатом амонію сприяє формуванню максимального показника кількості бульбочок як у варіанті без інокуляції, так із її проведенням – відповідно 20 і 26 шт/рослину, що на 11 і 17 шт. більше порівняно з абсолютним контролем. Інокуляція сприяє збільшенню їх кількості на 3–6 шт/рослину залежно від варіанту удобрення. Маса бульбочок від інокуляції збільшилася на 21 %, а за її поєднання з удобренням на 53 %. Сочевиця в умовах досліду мала незначний рівень азотфіксації. Завдяки проведення інокуляції бульбочковими бактеріями частка азоту в господарському винесенні його урожаєм збільшувалася на 9–15 % і найбільшою була у варіанті досліду фон+N30S34+Mo. Відмічено зниження даного показника за підвищення дози азотних добрив до 60 кг/га азоту. Виявлено позитивний вплив внесення мінеральних добрив у поєднанні з обробленням насіння препаратом Ризоактив Бобові на продуктивність сочевиці. Найбільша врожайність на ділянках без інокуляції забезпечував варіант досліду Фон + N60 + Mo – на рівні 2,33 т/га, а з інокуляцією – 2,53 т/га. Інокуляція сприяє збільшенню врожайності насіння на 8–14 % залежно від удобрення. Поліпшення умов мінерального живлення рослин завдяки удобренню та інокуляції сприяє підвищенню вмісту білка в насінні на 6 %. При цьому істотної зміни інших якісних його показників (жир, крохмаль, клітковина) не спостерігається. Виявлено, що динаміка вмісту основних елементів живлення в рослинах сочевиці залежно від фази росту й розвитку рослин і удобрення. У фазу повної стиглості відмічено більший вміст азоту, фосфору і сірки у насінні сочевиці, а калію, кальцію і магнію – у соломі. Вміст таких мікроелементів, як залізо, манган, мідь, бор і кобальт накопичується більше в соломі сочевиці, а цинку і молібдену – в насінні. На формування 1 т насіння рослини сочевиці використовують: азоту 33–35 кг/га, P2О5 – 10–11, K2О – 10–12 кг/га, а з відповідною кількістю соломи – відповідно 41–47 кг/га, 15–16 і 24–28 кг/га залежно від удобрення. Доведено, що інокуляція впливає на коефіцієнти використання елементів живлення з добрива. При цьому використання азоту з добрива зменшується на 13–27 %, що свідчить про симбіотичну азотфіксацію. Коефіцієнт використання фосфору і калію з добрив, навпаки, підвищується відповідно на 10 і 15–20 % залежно від варіанту удобрення. Визначено, що за вирощування сочевиці з вилученням з поля соломи складається від’ємний баланс основних елементів живлення, окрім варіанту досліду P30K40, де баланс фосфору й калію додатний. Залишення на полі соломи і внесення P30K40 забезпечує додатний балансу фосфору і калію на рівні відповідно +3–10 кг/га P2O5 і 11–19 кг/га K2O залежно від варіанту удобрення. Баланс азоту при цьому залишається від’ємним, з найменшим дефіцитом (–1…–16 кг/га) за внесення азотних добрив у дозі 60 кг/га д. р. і проведенні інокуляції насіння сочевиці. За розрахованою агрохімічною, економічною і енергетичною ефективністю найкращим є варіант досліду фон + N30S34 + Mo (без та з інокуляцією насіння), який забезпечує окупність добрив відповідно на рівні 5,7 і 8,6 кг насіння/кг д. р. добрив, прибуток – 6040 і 13630 грн/га, рівень рентабельності – 65 і 142 %, чистий енергетичний прибуток – 5953 і 11187 МДж/га, коефіцієнт енергетичної ефективності – 1,36 і 2,55 та найнижчу енергетичну собівартість – 7656 і 5092 МДж/т насіння.
Наукове обґрунтування застосування хімічних і біологічних препаратів у посівах сорго зернового в Правобережному Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Красноштан Василь Ігорович

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 201 Агрономія (20 Аграрні науки та продовольство). Уманський національний університет садівництва, Умань, 2022 р.
Географія інвазивної флори у придорожних ландшафтах залізниць Кіровоградської області

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Парахненко Владислав Геннадійович

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню закономірностей поширення інвазивної флори в межах придорожніх ландшафтів залізниць у Кіровоградській області. Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, поставленими завданнями і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, висновків до дисертації, списку використаних джерел і додатків. У першому розділі роботи – «Теоретичні та методичні аспекти досліджень інвазивної флори як елементу антропогенного ландшафту» визначено місце досліджень інвазивної флори у студіях з антропогенного ландшафтознавства, обґрунтовано наукові засади інвазивної геофлористики – дисципліни, що мала б вивчати закономірності геопросторового поширення інвазивних видів рослин, сформульовано методологічні засади й методи інвазивно-геофлористичних досліджень, окреслено їхні міждисциплінарні зв’язки та поняттєво-термінологічний апарат, виділено етапи розвитку досліджень геопростового поширення фітоінвазій. Дослідження з інвазивної геофлористики ведуться на пограниччі кількох наукових дисциплін – антропогенного ландшафтознавства, ботаніки, конструктивної географії тощо. Міждисциплінарний характер цих досліджень визначив формування їхніх методологічних засад, до яких увійшли положення біо- та геоекології, вчення про ноосферу, концепції сталого розвитку та взаємодії природи й суспільства. При виконанні дослідження застосовано загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, дедукція, індукція) та спеціальні, властиві наукам про Землю (порівняльно-описовий, картографічний, районування), методи. Інвазивна геофлористика найтісніше пов’язана з географічними та екологічними науками, дещо меншою мірою – з біологічними (ботанікою). Поняттєво-термінологічний апарат інвазивної геофлористики перебуває у стадії формування. Ключовими поняттями, від яких утворюються похідні, є «адвентизація», «ландшафт», «фітоценоз», що мають відповідно геоботанічний, географічний і екологічний зміст. Виділено три етапи розвитку інвазивної геофлористики – початковий (до 1939 р.), головним змістом якого була постановка питання про адвентивну флору й початок розроблення теоретичних і методичних засад її досліджень; зрілий (1945–1991 рр.), під час якого поглиблювалися теоретичні підвалини нового наукового напрямку й водночас істотно посилилася реґіональна складова досліджень; сучасний (від 1991 р.), у ході якого виявилася тенденція до оформлення досліджень з інвазивної геофлористики в окрему наукову дисципліну. У другому розділі дисертації – «Природні передумови формування інвазивної флори залізниць у Кіровоградській області» окреслено основні риси геологічної будови, рельєфу, клімату, гідрографії, ґрунтів, природної рослинності, а також охарактеризовано ландшафти Кіровоградської області. Загалом природні умови області є сприятливими для поширення рослин, зокрема міграції видів. Розташування території в межах Українського щита зумовило формування рівнинного рельєфу, який сприяє переміщенню насіння й органів рослин. Помірно континентальний клімат Кіровоградської області сприяє швидкій інтродукції та натуралізації еврибіонтних видів, що, переважно незалежно від свідомої волі людини, потрапляють сюди залізничним транспортом. Ґрунтовий покрив області, представлений переважно чорноземами типовими та звичайними, також сприяє поширенню фітоінвазій, особливо проникненню трав’янистих рослин, найвибагливіших до якості ґрунту. Лісистість території Кіровоградської області є незначною. Переважання степової рослинності в аборигенних фітоценозах зумовлює формування подібної за життєвими формами адвентивної флори реґіону. Інвазивна флора залізниць представлена переважно трав’янистими рослинами. Найбільша небезпека, викликана фітоінвазіями, полягає в невизначеності перспектив подальшого поширення на території області рідкісних, зокрема червонокнижних, аборигенних видів. Зменшення чисельності їх популяцій, зумовлене сільськогосподарським виробництвом, посилюється поширенням інвазивних видів. Тому боротьба з фітоінвазіями є важливою складовою загальної проблеми охорони природи. Природні умови Кіровоградської області є, з одного боку, сприятливими для формування біорізноманіття та, з іншого боку, створюють суттєві можливості для антропогенних модифікацій біоценозів і ландшафтів, зокрема спровокованих людським чинником фітоінвазій. Вагоме місце у формуванні наукових засад боротьби з фітоінвазіями належить ландшафтознавчому аналізу території як інструменту геоекологічного обґрунтування перспектив природокористування. У третьому розділі дисертації – «Характеристика інвазивної флори залізниць Кіровоградської області та закономірності її просторового поширення» – проаналізовано різноманіття представників інвазивної флори придорожних ландшафтів залізниць Кіровоградської області як за видовим складом, так і за систематичним положенням видів та життєвими формами рослин. Відзначено найпоширеніші інвазивні види залізниць Кіровоградської області, до яких належать, зокрема, Ambrosia artemisіifolia, Grindelia squarrosa, Conyza canadensis (L.) Cronq., Solidago canadensis L., Acer negundo, Robinia pseudoacacia, Saponaria officinalis, Sisymbrium volgense M. Bieb. ex E. Fourn. Зауважено, що всі виявлені в ході дослідження інвазивні види залізниць Кіровоградської області належать до відділу Angiospermae. Відзначено, що більшості інвазивних видів, які утворюють фракцію флори залізниць Кіровоградської області, притаманні такі риси, що сприяють їхньому значному поширенню: еврибіонтність, швидкий ріст, великі розміри, високі темпи розмноження, наявність отруйних речовин, які захищають рослини від поїдання тваринами. Проаналізовано видовий склад флори деяких залізничних станцій у Кіровоградській області. Такий аналіз засвідчив подібність його найважливіших рис, зокрема абсолютне переважання видів родини Asteraceae, насамперед, небезпечної не лише для біорізноманіття, а й для здоров’я людей Ambrosia artemisiifolia. Водночас проявляються й виразні територіальні відмінності, що полягають, передовсім, у значному поширенні Grindelia squarrosa на заході області та Sisymbrium volgense – на сході. Наголошено, що за життєвими формами рослин у структурі інвазивної флори залізниць Кіровоградської області значну перевагу мають трави; дерева, на кшталт Acer negundo та Robinia pseudoacacia, становлять, скоріше, виняток. У видовому складі флори придорожних ландшафтів залізниць на території Кіровоградської області поширені гемікриптофіти, терофіти та фанерофіти. Суттєвим чинником поширення інвазивної флори в зоні впливу залізничних шляхів Кіровоградської області, крім її еврибіонтності, є значні обсяги вантажних залізничних перевезень, що неминуче призводить до потрапляння органів і насіння рослин на колії, де деякі рослини швидко ростуть, натуралізуються та поступово витісняють аборигенну флору. Яскравим прикладом є Ambrosia artemisiifolia, яка є каратинним бур’яном і водночас рудералом, здатним до життя в різноманітних міських і приміських ландшафтах. У четвертому розділі дисертації – «Просторова диференціація території Кіровоградської області за ознакою поширення інвазивної флори залізниць» – окреслено суть і принципи районування в науках про Землю, обґрунтовано й представлено схему інвазивно-геофлористичного районування території Кіровоградської області, окреслено значення проблеми боротьби з фітоінвазіями. Наголошено, що певні особливості в процесі районування виникають через акцентування на значенні антропогенної складової ландшафтотворення, пов’язаної з прокладанням залізниць. Розташування території Кіровоградської області на межі лісостепової та степової зон зумовлює наявність серед інвазивних видів залізниць як трав’янистих, так і деревних рослин. При цьому значна протяжність території із заходу на схід викликає внутрішні відмінності, пов’язані із секторністю кліматичних умов. На території Кіровоградської області виділено чотири інвазивно-геофлористичні райони за ознакою поширення інвазивної флори залізниць, кожен із яких має особливості видового складу, пов’язані з кліматичною неоднорідністю. Ці особливості досить яскраво виражені в розподілі інвазивних видів: на заході й півночі вельми поширена Grindelia squarrosa, тоді як на сході має суттєве значення Sisymbrium volgense, на півдні – Conyza canadensis. Водночас є й значні спільні риси в поширенні інвазивної флори залізниць на території області. Це, передовсім, виразне переважання Ambrosia artemisiifolia серед усіх (як адвентивних, так і аборигенних) видів у кожному виокремленому районі та майже повсюдне (за винятком східного району) абсолютне переважання Asteraceae загалом. Серед них Ambrosia artemisiifolia, Grindelia squarrosa та Conyza canadensis є інвазивними. Боротьба з фітоінвазіями у Кіровоградській області провадиться недостатньо. Хоча в Україні прийнято низку відповідних законів і підзаконних актів, у реальне життя вони належним чином не впроваджуються. На нашу думку, це пов’язано з нерозв’язаним протиріччям між екологічними та економічними засадами господарювання. Про вагоме значення проблеми фітоінвазій свідчить стрімке зростання в Україні в останні десятиліття кількості наукових публікацій на відповідні теми. Більша частина їх присвячена власне темі поширення інвазивної флори; крім того, багато праць висвітлюють споріднені питання, аналіз яких також сприятиме розробленню заходів зі збереження й відновлення біорізноманіття на різних рівнях ландшафтної організації території.
Конструктивно-географічні основи моніторингу трансформованих комунікаційно-стрічкових ландшафтів Черкаської області

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Огілько Станіслав Павлович

У дисертації доповнено теоретико-методологічні засади географічних досліджень дорожніх ландшафтів та отримані практичні результати, які дали змогу встановити наявність екосистемних відносин, що формуються у біотопах придорожніх ландшафтів Черкаської області (автотрасаи Київ – Одеса (автошлях М 05), та Вінниця-Черкаси (автошляхи М 12 та Н 16)). В умовах прагнення України до Європейських орієнтирів розвитку це може бути корисним у аспекті формування національної екомережі і всеєвропейської Смарагдової мережі. Головною гіпотезою дослідження є припущення, що після побудови дорожнього полотна впродовж певного періоду часу вздовж нього формуються рослинні та тваринні угруповання, які згодом подають ознаки екосистемної динаміки. Інший аспект проблеми полягає у спонтанному поширенні чужорідних видів, зокрема, і вздовж дорожніх смуг. Основу рослинних угруповань в них складають рудеральні, в тому числі і інвазійні рослини, наявність яких у антропогенних екосистемах вже здійсненний факт.Використовуючи метод ствопчикових та пелюсткових діаграм, а також метод якісного фону виконано аналіз усієї сукупності параметрів за кожним полігоном, що дозволило виділити на території Черкаської області 5 районів різного ступеня завершеності формування екосистемних відносин. Два осередково-ядерних райони – Уманський (середній ступінь) та Черкаський (низький ступінь), в головних характеристиках яких переважають різні параметри рудеральної рослинності, та три периферійних райони, в яких параметри рудеральної рослинності нижче середнього рівня – Північно периферійний (Жашківський, початковий ступінь), Південно-периферійний (Ладижинський, початковий ступінь), та Центрально-периферійний (Звенигородсько-Шполянський, початковий ступінь). В цілому ж проведене районування охоплює лише ті ділянки автошляхів, які безпосередньо межують з сільськогосподарськими угіддями. Але завдяки наявності в таких рудеральних фітоценозах переважно трав’янистої рослинності, вони можуть бути основою майбутнього ґрунтоутворення з подальшим поступовим окультуренням шляхом заміщення рудеральних рослин аборигенними. Переважна більшість же узбічь вказаних автошляхів мають лісозахисні смуги, екосистемна динаміка яких суттєво відрізняється від трав’янистих фітоценозів, а, отже, повнота формування в них екосистемних відносин вимагатиме додаткового дослідження.
Підвищення продуктивності насаджень дуба звичайного (Quercus robur L.) лісокультурними методами в Західній частині Правобережного Байрачного Степу Україн

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Савченко Олександр Миколайович

У дисертаційній роботі обґрунтовано лісівничі і екологічні процеси формування середовища сухих та свіжих дібров та перспективи підвищення їхньої продуктивності лісокультурними методами в умовах Північного Степу України. Корінні деревостани сухих та свіжих дібров регіону проведення досліджень представлені дубом звичайним І-ІІІ класів бонітету, однак, здебільшого - ІІІ. Домішка переважно представлена ясеном звичайним (Fraxinus excelsior L.), кленом гостролистим (Acer platanoides L.), кленом татарським (Acer tataricum L.), липою серцелистою (Tilia cordata Mill.), акацією білою (Robinia pseudoacacia L.), берестом (Ulmus carpinifolia G.Sukov), поодиноко берекою лікарською (Sorbus torminalis (L.) Crantz.). У підрості переважають ясен звичайний, граб, клени татарський і гостролистий, липа, подекуди – в’яз шершавий (Ulmus scabra Mill.), яблуня лісова (Malus sylvestris Mill.), груша звичайна (Pyrus communis L.). Така різноманітність складу природного відновлення свідчить про те, що в повному обсязі не можна розраховувати на природне відновлення цінними лісовими породами. Підлісок присутній але не завжди чітко виражений. Його рясність залежить від віку, а також лісогосподарських заходів і доглядів. У якості об’єктів досліджень виступали попередні, часткові та суцільні лісові культури дуба звичайного, закладені на різних категоріях лісокультурних площ садінням сіянців, саджанців чи висіванням жолудів. У якості порівняння продуктивності дубових деревостанів, у об’єкти досліджень було включено природні насадження дуба звичайного. Охарактеризовано особливості розподілу насаджень Байрачного Степу за лісорослинним районуванням, типом лісу, головними лісоутворювальними породами. Досліджено фракційний склад лісової підстилки, проведено її хімічний аналіз, встановлено інтенсивність ґрунтоутворення. Встановлено, що ґрунти відносяться до чорноземів звичайних, де кількість мулуватих частинок у фракції за діаметром менше 0,01 мм є найбільшою і знаходиться в межах від 50,89 до 64,92 %. Ступінь забезпечення рухомим фосфором в основному середній, калію – середній та низький. Порівняно багаті чорноземи азотом, що пов’язано зі значним вмістом гумусу і добре вираженими процесами нітрифікації. Найбільш доступним для рослини є калій, а фосфор практично недоступний для рослин. Азот накопичується у ґрунті завдяки гумусу, він є основним його джерелом. Також чорноземи звичайні характеризуються середньою та підвищеною забезпеченістю фосфором. Виявлено, що найбільша кількість лісової підстилки формується у насадженні сосни кримської – 19,6 т/га та у культурах з дуба звичайного – 14,07 т/га і ясена звичайного – 14,67 т/га. Результати дослідження фракційного та хімічного складу лісової підстилки мають вагоме практичне значення для розробки рекомендацій щодо внесення хімічних мікроелементів при вирощуванні високопродуктивних лісових насаджень. Встановлено, що зі збільшенням зімкненості верхніх ярусів у 10-11-річних угрупованнях сухих та свіжих дібров зменшується проективне покриття трав’яного ярусу – до 60 %, а його видова насиченість – з 51 до 43 видів. Починаючи з 40–50- річного віку, як у сухих так і свіжих дібровах, у більшості своїй, відновлюється флористичний склад та ценотична будова рослинних угруповань, зокрема, починають відновлюватись червонокнижні види, цей процес відбувається протягом усього періоду росту та практично завершується до віку стиглості. Результати досліджень розвитку природного поновлення у незімкнутих дубових культурах Північного Степу України дозволяють зробити висновки, що найбільша загальна сума природного поновлення спостерігалась у 8-річних культурах – 58,19 тис. шт.·га-1. У семирічних культурах цей показник був дещо меншим і становив 40,26 тис. шт.·га-1. У шести- та дев’ятирічних культурах загальна кількість природного поновлення була приблизно однаковою – 24,1 тис. шт.·га-1 та 24,19 тис. шт.·га-1, відповідно. При розподілі підросту за висотними групами було встановлено наступні градації: у межах висот 0–0,25 м збережено 10,6– 15,1 тис. шт.·га-1 (49 %) підросту; в межах 0,26–0,50 м – 4,4–11,6 тис. шт.·га-1 (27 %); в межах 0,51–1,00 м – 0,4–7,6 тис. шт.·га-1 (19 %); в межах 1,01–1,50 м – 0–4,8 тис. шт.·га-1 (8 %) підросту. Видовий склад чагарників на свіжих зрубах аналогічний материнському насадженню, в ньому переважають тіневитривалі види – клен татарський, бузина чорна, бруслина бородавчаста та європейська. Їхнє розміщення на площі нерівномірне, висота 0,4–0,6 м, трапляння 40–50%, зімкнутість 0,2–0,5. Зі збільшенням віку зрубу, окрім тіневитривалих, з’являються кущові і узлісні види – свидина звичайна, глід одноматочковий, калина-гордовина, шипшина повстиста, терен, ліщина. Їхня густота становить 3,1–8,9 тис. шт.·га-1 із зімкнутістю чагарникового намету 0,6–1,0. При дослідженні кореневмісного шару ґрунту виявлено, що основна маса як великих, так і дрібних коренів у 40-річних дубово-ясеневих культурах концентрується у верхньому 0-80 сантиметровому шарі ґрунту. Максимум великих коренів - 62,8 % знаходиться в шарі 20-40 см. Глибше 80 см їх кількість не перевищує 5 %, поступово зменшуючись з глибиною. Максимум фізіологічно активних дрібних коренів дуба черешчатого і ясена звичайного зосереджений у самому верхньому, 0-20 сантиметровому шарі – 22,5 % загальної маси. Загалом кількість дрібних коренів дуба черешчатого і ясена звичайного до загальної маси всієї кореневої системи становить лише – 7,5 %. При оцінці агротехнічних прийомів створення і вирощування культур дуба виявлено, що ширина міжрядь має суттєвий вплив на продуктивність культур – при її зменшенні дерева дуба ростуть вищими. Запас дуба за 2- метрових міжрядь становить 212–269, за 3-метрових – 321, за 6-метрових – 198–270 м3·га-1. Спостерігається залежність середнього приросту дуба від ширини міжряддя: за ширини 2 м він становив 3,6 м3 ·га-1, за 3 м – 4,4 м·га-1 і за 6 м – 2,7 м3 ·га-1. Аналізом сортиментної структури 80–89-річних культур виявлено, що за ширини міжряддя 4 м найбільший відсоток (41 %) ділових дерев дуба знаходиться у ступені товщини 32–36 см. У дубово-акацієвих культурах у віці 28 років висота дуба становить 13,7 м, акації – 15,2 м, діаметр дуба – 9,6 м, акації – 12,3 м. Це вказує на швидший ріст акації, проте ця порода починає всихати. До 49 років акація повністю випадає зі складу насадження. Внаслідок вибирання рядів акації, повнота насадження зменшується до 0,56–0,72, а загальний запас становить 162–184 м3 ·га-1. Таким чином, використання лісівничого потенціалу дібров зменшується до 60–70 %. Суцільні дубово-липові культури у віці 32 та 74 роки ростуть за Іб бонітетом, мають повноту 0,91–1,03 та середній приріст 5,3–5,4 м3 ·га-1. Липа серцелиста формує високопродуктивний перший ярус нарівні з дубом. Насадження дуба віком 57–63 роки, створені за деревно-чагарниковим способом змішування, мають запас у межах 299–302 м3 ·га-1, приріст 6,0–6,9 м3·га-1. Порівняно з чистими культурами дуба, їхня висота більша на 6 %, діаметр – на 11 %, запас – на 15 % і приріст – на 12 %. У дубово-кленових культурах, які створені змішуванням чистих рядів, дерева клена мають більшу висоту й середній діаметр, порівняно з дубом, і займають домінантне положення у верхньому ярусі змішаних деревостанів. Дубово-ясеневі культури у віці 85– 89 років мають запас 439–503 м3 ·га-1 та приріст 4,5–5,7 м3 ·га-1. Середня висота дуба 27,1–29,1 м, ясена 28,1–29,3 м. За домішки ясена у складі насадження 30 % спостерігається конкурентна боротьба двох головних порід, а за домішки понад 50 % – витіснення дуба з верхнього ярусу. Спосіб створення культур дуба має вплив на їхню середню висоту. Культури, що створені висіванням, у ІІ–VІІ класах віку мають на 10–15 % більшу висоту, в порівнянні з висадженими культурами. За діаметрами значної статистичної різниці не виявлено. Запас дубових насаджень залежить від способу створення культур. Середній запас дуба на 45 обстежених пробних площах віком 10–64 роки становив 171,5 м3 га-1 за висіванні та 118,3 м·га-1 – за садінні, що на 32 % менше.
Підвищення продуктивності насаджень дуба звичайного (Quercus robur L.) лісокультурними методами в Західній частині Правобережного Байрачного Степу України

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Савченко Олександр Миколайович

У дисертаційній роботі обґрунтовано лісівничі і екологічні процеси формування середовища сухих та свіжих дібров та перспективи підвищення їхньої продуктивності лісокультурними методами в умовах Північного Степу України. Охарактеризовано особливості розподілу насаджень Байрачного Степу за лісорослинним районуванням, типом лісу, головними лісоутворювальними породами. Досліджено фракційний склад лісової підстилки, проведено її хімічний аналіз, встановлено інтенсивність ґрунтоутворення. Встановлено, що ґрунти відносяться до чорноземів звичайних, де кількість мулуватих частинок у фракції за діаметром менше 0,01 мм є найбільшою і знаходиться в межах від 50,89 до 64,92 %. Ступінь забезпечення рухомим фосфором в основному середній, калію – середній та низький. Порівняно багаті чорноземи азотом, що пов’язано зі значним вмістом гумусу і добре вираженими процесами нітрифікації. Найбільш доступним для рослини є калій, а фосфор практично недоступний для рослин. Азот накопичується у ґрунті завдяки гумусу, він є основним його джерелом. Також чорноземи звичайні характеризуються середньою та підвищеною забезпеченістю фосфором. Виявлено, що найбільша кількість лісової підстилки формується у насадженні сосни кримської – 19,6 т/га та у культурах з дуба звичайного – 14,07 т/га і ясена звичайного – 14,67 т/га. Результати дослідження фракційного та хімічного складу лісової підстилки мають вагоме практичне значення для розробки рекомендацій щодо внесення хімічних мікроелементів при вирощуванні високопродуктивних лісових насаджень. Встановлено, що зі збільшенням зімкненості верхніх ярусів у 10-11-річних угрупованнях сухих та свіжих дібров зменшується проективне покриття трав’яного ярусу – до 60 %, а його видова насиченість – з 51 до 43 видів. Починаючи з 40–50- річного віку, як у сухих так і свіжих дібровах, у більшості своїй, відновлюється флористичний склад та ценотична будова рослинних угруповань, зокрема, починають відновлюватись червонокнижні види, цей процес відбувається протягом усього періоду росту та практично завершується до віку стиглості. Результати досліджень розвитку природного поновлення у незімкнутих дубових культурах Північного Степу України дозволяють зробити висновки, що найбільша загальна сума природного поновлення спостерігалась у 8-річних культурах – 58,19 тис. шт.·га-1. У семирічних культурах цей показник був дещо меншим і становив 40,26 тис. шт.·га-1. У шести- та дев’ятирічних культурах загальна кількість природного поновлення була приблизно однаковою – 24,1 тис. шт.·га-1 та 24,19 тис. шт.·га-1, відповідно. При розподілі підросту за висотними групами було встановлено наступні градації: у межах висот 0–0,25 м збережено 10,6– 15,1 тис. шт.·га-1 (49 %) підросту; в межах 0,26–0,50 м – 4,4–11,6 тис. шт.·га-1 (27 %); в межах 0,51–1,00 м – 0,4–7,6 тис. шт.·га-1 (19 %); в межах 1,01–1,50 м – 0–4,8 тис. шт.·га-1 (8 %) підросту. Видовий склад чагарників на свіжих зрубах аналогічний материнському насадженню, в ньому переважають тіневитривалі види – клен татарський, бузина чорна, бруслина бородавчаста та європейська. Їхнє розміщення на площі нерівномірне, висота 0,4–0,6 м, трапляння 40–50%, зімкнутість 0,2–0,5. Зі збільшенням віку зрубу, окрім тіневитривалих, з’являються кущові і узлісні види – свидина звичайна, глід одноматочковий, калина-гордовина, шипшина повстиста, терен, ліщина. Їхня густота становить 3,1–8,9 тис. шт.·га-1 із зімкнутістю чагарникового намету 0,6–1,0. При дослідженні кореневмісного шару ґрунту виявлено, що основна маса як великих, так і дрібних коренів у 40-річних дубово-ясеневих культурах концентрується у верхньому 0-80 сантиметровому шарі ґрунту. Максимум великих коренів - 62,8 % знаходиться в шарі 20-40 см. Глибше 80 см їх кількість не перевищує 5 %, поступово зменшуючись з глибиною. Максимум фізіологічно активних дрібних коренів дуба черешчатого і ясена звичайного зосереджений у самому верхньому, 0-20 сантиметровому шарі – 22,5 % загальної маси. Загалом кількість дрібних коренів дуба черешчатого і ясена звичайного до загальної маси всієї кореневої системи становить лише – 7,5 %. При оцінці агротехнічних прийомів створення і вирощування культур дуба виявлено, що ширина міжрядь має суттєвий вплив на продуктивність культур – при її зменшенні дерева дуба ростуть вищими. Запас дуба за 2- метрових міжрядь становить 212–269, за 3-метрових – 321, за 6-метрових – 198–270 м3·га-1. Спостерігається залежність середнього приросту дуба від ширини міжряддя: за ширини 2 м він становив 3,6 м3 ·га-1, за 3 м – 4,4 м 3 ·га-1 і за 6 м – 2,7 м3 ·га-1. Аналізом сортиментної структури 80–89-річних культур виявлено, що за ширини міжряддя 4 м найбільший відсоток (41 %) ділових дерев дуба знаходиться у ступені товщини 32–36 см. У дубово-акацієвих культурах у віці 28 років висота дуба становить 13,7 м, акації – 15,2 м, діаметр дуба – 9,6 м, акації – 12,3 м. Це вказує на швидший ріст акації, проте ця порода починає всихати. До 49 років акація повністю випадає зі складу насадження. Внаслідок вибирання рядів акації, повнота насадження зменшується до 0,56–0,72, а загальний запас становить 162–184 м3 ·га-1. Таким чином, використання лісівничого потенціалу дібров зменшується до 60–70 %. Суцільні дубово-липові культури у віці 32 та 74 роки ростуть за Іб бонітетом, мають повноту 0,91–1,03 та середній приріст 5,3–5,4 м3 ·га-1. Липа серцелиста формує високопродуктивний перший ярус нарівні з дубом. Насадження дуба віком 57–63 роки, створені за деревно-чагарниковим способом змішування, мають запас у межах 299–302 м3 ·га-1, приріст 6,0–6,9 м3·га-1. Порівняно з чистими культурами дуба, їхня висота більша на 6 %, діаметр – на 11 %, запас – на 15 % і приріст – на 12 %. У дубово-кленових культурах, які створені змішуванням чистих рядів, дерева клена мають більшу висоту й середній діаметр, порівняно з дубом, і займають домінантне положення у верхньому ярусі змішаних деревостанів. Дубово-ясеневі культури у віці 85– 89 років мають запас 439–503 м3 ·га-1 та приріст 4,5–5,7 м3 ·га-1. Середня висота дуба 27,1–29,1 м, ясена 28,1–29,3 м. За домішки ясена у складі насадження 30 % спостерігається конкурентна боротьба двох головних порід, а за домішки понад 50 % – витіснення дуба з верхнього ярусу. Спосіб створення культур дуба має вплив на їхню середню висоту. Культури, що створені висіванням, у ІІ–VІІ класах віку мають на 10–15 % більшу висоту, в порівнянні з висадженими культурами. За діаметрами значної статистичної різниці не виявлено. Запас дубових насаджень залежить від способу створення культур. Середній запас дуба на 45 обстежених пробних площах віком 10–64 роки становив 171,5 м 3 ·га-1 за висіванні та 118,3 м 3 ·га-1 – за садінні, що на 32 % менше.
Формування продуктивності пшениці твердої озимої за різного удобрення у Правобережному Лісостепу України.

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Калантир Вячеслав Олександрович

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні науково прикладних завдань та виявленні загальних закономірностей формування продуктивності пшениці твердої озимої залежно від удобрення в чотирипільній сівозміні. Вперше встановлено різний вплив тривалого застосування добрив у чотирипільній сівозміні на поживний режим ґрунту, показники росту та розвитку рослин пшениці твердої озимої. Виявлено особливості засвоєння основних елементів живлення рослинами пшениці твердої озимої, уточнено кількісні та відносні показники їх винесення з урахуванням різних систем удобрення. Розраховано баланс основних елементів живлення та його інтенсивність з урахуванням різного удобрення та застосування соломи. Встановлено, що найбільшу врожайність (4,31–5,45 т/га) забезпечує застосування N150P60K80. За умови неповного повернення фосфорних і калійних добрив – 4,13–5,41 т/га. Застосування N75P30K40 забезпечує врожайність зерна на рівні 3,98– 5,06 т/га. Оцінено комплекс технологічних показників якості зерна пшениці твердої озимої. Найвищу окупність 1 кг д. р. добрив забезпечує застосування N75 – 8,3 кг зерна, чистий енергетичний дохід становить 3,7 ГДж/га за умовно чистого прибутку 31,2 тис. грн/га. Застосування N75P30K40 забезпечує отримання чистого прибутку на рівні 29,9 тис. грн/га. З урахуванням агрохімічної та енергетичної ефективності і перспектив відновлення родючості ґрунту найкращим (ІКО = 0,91) є застосування N75P30K40 за умови вирощування пшениці твердої озимої після сої у чотирипільній сівозміні.
Генеза, сучасний стан та туристсько-рекреаційне значення об’єктів сакральної сфери Івано-Франківської області.

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Хіміч Марія Ігорівна

Дисертаційну роботу присвячено виявленню закономірностей формування сакральної сфери Івано-Франківської області в просторово-часовому вимірі. Результати дослідження дадуть змогу вдосконалити існуючі та розробити нові маршрути туристських подорожей територією Івано-Франківської області, що має сприяти залученню інвестицій у реґіон, а отже – позитивно вплинути на його соціально-економічний розвиток, а також сприяти раціональному природокористуванню. За даними проведеної кластеризації в межах Івано-Франківської області обґрунтовано п’ять туристсько-рекреаційних районів, а саме: Опільський, Бойківсько-Гуцульський, Опільсько-Покутський, Покутський та Гуцульсько-Покутський. Обґрунтовані туристсько-рекреаційні райони мають значний туристсько-рекреаційний потенціал. Зважаючи на концепцію монорозвитку сучасних територіальних утворень, мозаїчність та множинність географічних об’єктів сакральної спадщини, визначено перспективні напрями монотуристичного розвитку території дослідження.
Формування продуктивності ячменю ярого голозерного за різного удобрення у Правобережному Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Гавриленко Владислав Сергійович

чмінь голозерний є перспективною зерновою культурою, потенціал урожайності якої ще повністю не розкритий. Його можна використовувати як для харчових цілей, так і як корм для тварин. Інтерес до ячменю голозерного нині відновлюється, оскільки він невибагливий до вирощування та унікальний за своїм складом (білка, вітамінів та ін.). Його зерно не має плівки і може використовуватися в будь-якому технологічному процесі, тому що під час переробки зерна зберігаються всі корисні складові – β-глюкани, токоли, протоантоціанідіни та інші речовини, які містяться в алейроновому та субалейроновому шарах зернівки. Перевага голозерних сортів у харчовому використанні обумовлена оптимальним хімічним складом зерна, вищим вмістом білка, мікроелементів і вітамінів. Оптимізація системи удобрення рослин забезпечуватиме максимальну реалізацію генетичного потенціалу нових сортів ячменю. Саме ці питання і визначили напрямок наших досліджень. У дисертації наведено результати вивчення поживного режиму ґрунту, формування показників росту та розвитку рослин (динаміка висоти рослин, тривалість фаз розвитку, польова схожість і виживання рослин, показники фотосинтезувальної системи, структура врожаю), врожайність і якість зерна, вміст основних елементів живлення в зерні та соломі, господарське та відносне їх винесення, баланс та його інтенсивність, результати агрохімічного, енергетичного, економічного та комплексного оцінювання застосування добрив під ячмінь ярий голозерний. 3 Уперше для умов нестійкого зволоження Правобережного Лісостепу України обґрунтовані продуційні зміни у рослинах ячменю голозерного за різних доз і комбінації добрив, розроблено систему його удобрення, яка передбачає внесення фосфорних і калійних добрив під зяблевий обробіток ґрунту, а азотних – під передпосівну культивацію. Проведені дослідження дозволили оцінити вплив різних систем удобрення ячменю голозерного після кукурудзи у сівозміні короткої ротації на показники поживного режиму ґрунту, врожайність і якість зерна, баланс елементів живлення в ґрунті. Вони є основою для розроблення системи його удобрення на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу, що дозволяє підвищити і стабілізувати врожайність на рівні 3,55 т/га високоякісного зерна, а її приросту від удобрення 1,86–0,90 т/га з отриманням прибутку 7,2 тис. грн/га. Найбільший вміст потенційно доступного азоту в ґрунті зафіксовано на початку вегетації ячменю голозерного. При цьому різниця є і за роками проведення досліджень. Так, у 2023 році на ділянках без добрив вміст азоту мінеральних сполук порівняно з 2021 роком вищий на 2,2 мг/кг або на 31 %. Різниця при цьому у варіанті досліду з внесенням повного мінерального добрива в дозі N70P60K70 також була 4,4 мг/кг або 11 %. У період достигання зерна ячменю ярого голозерного у 2021 р. випало 57,3 мм опадів, у 2022 р. – 27,1, а в 2023 р. – 61,4 мм, що впливало на вміст азоту мінеральних сполук у ґрунті. На стадії повної стиглості зерна азотна частка в складі повного мінерального добрива (N70P60K70) сприяє підвищенню висоти рослин залежно від погодних умов року проведення досліджень на 11–40 %, тоді як фосфорна і калійна не впливає. При цьому необхідно зазначити, що зниження в складі повного мінерального добрива частки фосфору, калію або обох цих елементів живлення достовірно не знижує висоту рослин ячменю ярого голозерного. Встановлено, що застосування добрив достовірно підвищує виживання 4 рослин ячменю ярого голозерного. Так, у середньому за три роки цей показник становить 83,8 % за вирощування на неудобрених ділянках. Застосування лише фосфорних і калійних добрив підвищує виживання рослин на 1 % (85,0 %). Азотна складова досліджених систем удобрення забезпечує виживання рослин на рівні 91,4–91,7 %, що більше на 9 % порівняно з контролем. Застосування азотної складової окремо та сумісно з фосфорними або калійними добривами значно підвищує площу листкової поверхні. При цьому її рівень змінюється залежно від погодних умов вегетаційного періоду. Так, в умовах більшої кількості опадів площа листків зростає від 26,5 до 45,1–80,6 тис. м 2 /га залежно від удобрення. У 2023 р. цей показник збільшується відповідно від 11,6 до 20,3–26,6 тис. м 2 /га. У результаті проведених досліджень встановлено, що складові структури урожаю ячменю ярого голозерного піддаються впливу погодних умов і застосуванню добрив. На виживання рослин найбільше впливає застосування добрив. Формування продуктивних стебел змінюється залежно від кількості опадів у період березень–квітень, а також від строку сівби. Формування маси зерна в одному колосі – від густоти продуктивних стебел і погодних умов упродовж вегетаційного періоду. При цьому рівень реалізації складових структури урожаю визначається системою удобрення. У середньому за три роки проведення досліджень поліпшення умов мінерального живлення ячменю голозерного сприяло достовірному підвищенню врожайності зерна – на 14–23 % (за виключенням ділянок з внесенням P60K70). Із видів мінеральних добрив найбільший вплив на формування врожаю мають азотні, які на тлі P60K70 у дозі N70 забезпечують 19 % його приросту. Зменшення дози добрив у двічі (до N35P30K35) істотно не знижує врожай ячменю ярого. Урожайність на ділянках досліду з неповним поверненням із мінеральними добривами фосфору і калію, винесеного з урожаєм майже не відрізняється від ділянок з повним мінеральним добривом. Необхідно також зазначити, що врожайність зерна ячменю голозерного значно змінюється 5 залежно від погодних умов у роки проведення досліджень. Так, у 2021 р. застосування N35 забезпечує врожайність зерна 3,35 т/га проти 3,28 т/га у варіанті без добрив, проте це підвищення недостовірне. Вилягання рослин ячменю голозерного зменшує її до 2,86–3,17 т/га залежно від системи удобрення або на 5–13 %. Встановлено, що рослини ячменю голозерного мають різну стійкість до вилягання залежно від систем удобрення в умовах 2021 р. Так, найвища вона у варіанті досліду без добрив і на фосфорно-калійному тлі становить 5– 7 бала. У решти варіантів досліду цей показник нижчий – 3 бала, що вплинуло на формування врожаю ячменю голозерного. У середньому за три роки проведення досліджень на ділянках без добрив вміст білка становить 15,5 % і підвищується в інших варіантах досліду залежно від доз, видів мінеральних добрив і їх поєднань на 1–10 %. При цьому застосування лише азотних добрив у дозі 35–70 кг/га д. р. сприяє підвищенню вмісту білка в зерні на 7–8 %. Внесення ж 70 кг/га азоту добрив на тлі P60K70 значно ефективніше і підвищує вміст білка на 10 %. З основних елементів живлення у складі повного мінерального добрива (N70P60K70) найбільше сприяє підвищенню вмісту білка азотна складова (на 8 %), потім фосфорна і калійна – по 2 %. Зі зменшенням дози мінеральних добрив удвічі (варіант N35P30K35) вміст білка формується меншим на 0,4 абс. %. Зі зменшенням у складі повного мінерального добрива (N70P60K70) вдвічі дози внесення фосфору, калію або обох цих елементів живлення спостерігається лише тенденція до зменшення вмісту білка на 0,1–0,3 абс. %. У результаті проведених досліджень встановлено, що вміст загального азоту в зерні ячменю ярого голозерного становить 2,72–2,98 %, вміст фосфору – 0,91–1,01, вміст калію – 0,62–0,71 % на суху речовину залежно від системи удобрення. У соломі вміст калію найвищий, а вміст фосфору та азоту – найнижчий. Найбільші показники винесення фосфору та калію забезпечували системи удобрення з більшою часткою фосфорних і калійних добрив. На 6 господарське винесення азоту найбільше впливало застосування азотних добрив. Встановлено, що в середньому за три роки досліджень господарське винесення азоту на ділянках без добрив становить 79,4 кг/га, фосфору – 32,8 кг/га, калію – 58,3 кг/га. Застосування повного мінерального добрива (N70P60K70) збільшує його відповідно до 131,3 кг/га, 54,5 і 102,2 кг/га. Відносне винесення азоту зростає від 18,7 до 22,0–24,0 кг/т зерна та відповідну кількість соломи або на 18–28 % у варіантах, які містять азотну складову. Застосування фосфорно-калійної системи удобрення забезпечує цей показник на рівні 19,4 кг/т або більшим на 4 %. Застосування мінеральних добрив збільшує відносне винесення фосфору від 7,7 до 8,5– 10,1 кг/т або на 10–31 %, а калію – від 13,7 до 15,0–18,9 кг/т зерна та відповідну кількість соломи ячменю ярого голозерного, або на 9–38 %. Розрахунки свідчать, що найвищий коефіцієнт засвоєння азоту становить за внесення N35 – 76,3 %, а збільшення дози азотних добрив до 70 кг/га д. р. знижує його до 51,9 %. Застосування фосфорних і калійних добрив сприяє підвищенню цього показника до 55,7–67,1 %, крім варіанту N70P30K35. Найнижчий коефіцієнт засвоєння фосфору з добрив отримано за фосфорно-калійної та азотно-фосфорної системи удобрення – 10,8–11,2 %. Найвище засвоєння фосфору з добрив отримано на ділянках, де застосовували 30 кг/га д. р. фосфорних добрив – 35,7–37,0 %. Застосування 60 кг/га д. р. фосфорних добрив у складі повного мінерального добрива забезпечує 20,7–25,0 % засвоєння фосфору з добрив. Найвищий коефіцієнт засвоєння калію з добрив за внесення N70 у складі повного мінерального добрива за дози калійних добрив 35 кг/га д. р. – 65,7–70,3 %. Найменше ячменем ярим голозерним засвоюється калію за фосфорно-калійної системи удобрення – 18,9 %. Баланс елементів живлення за умови видалення соломи із поля був від’ємним для азоту та калію і майже на всіх варіантах для фосфору. За умови залишення соломи на полі баланс азоту був також від’ємним 7 незалежно від системи удобрення. Баланс фосфору та калію додатній при застосуванні систем удобрення, які містять фосфорні та калійні добрива, крім варіанту N70P30K70 для фосфору. Ділянки без добрив та азотні системи удобрення забезпечують від’ємний баланс азоту, фосфору та калію. За індексом комплексного оцінювання найкраща система удобрення з внесенням N35P30K35. Дещо їй поступається система удобрення з внесенням N70K70 і N70P30K35. У цих варіантах досліду не лише з економічного та енергетичного погляду покриваються витрати, але й відновлюється або й підвищується родючість ґрунту. В умовах Правобережного Лісостепу України на чорноземі опідзоленому для отримання високого врожаю та якості зерна ячменю ярого голозерного з урахуванням агрохімічної та енергетичної ефективності і перспектив відновлення родючості ґрунту рекомендується застосовувати N35P30K35 за умови вирощування після кукурудзи у чотирипільній сівозміні.
Створення вихідного матеріалу в селекції троянди для урбанізованого середовища.

(Уманський національний університет садівництва, 2023-09) Українець Олександра Анатоліївна

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 201 Агрономія (20 Аграрні науки та продовольство). Уманський національний університет садівництва, Умань, 2023 р. У вступній частині дисертаційної роботи висвітлено та обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету досліджень, яка полягала у вивченні біологічних особливостей сортів троянди кафедри садово-паркового господарства Уманського національного університету садівництва та проведення відбору нового вихідного матеріалу з високою адаптивною здатністю та декоративністю для селекції гібридів троянд і дослідити вихідний матеріал для створення нових сортів, які були придатні для ландшафтного озеленення урбанізованого середовища. Згідно поставленої мети було сформульоване завдання, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів. У першому розділі проаналізовано та узагальнено світові та вітчизняні дослідження селекції роду Rosa L. Розглянуто біологоекологічну характеристику троянд і виявлено, що троянди з селекційного погляду – культигенний комплекс, генотип, якого було ускладнено впродовж багатовікової культури. Висвітлено про залучення біотехнологічної ланки в селекції троянд і використання їх в урбанізованому середовищі. Дослідження виконувалися впродовж 2019–2022 рр. в умовах Правобережного Лісостепу України на ботанічній ділянці кафедри садово паркового господарства Уманського національного університету садівництва. Під час проведення досліджень метеорологічні показники відрізнялись по роках, що дає можливість для кращого оцінювання сортів і новоствореного вихідного матеріалу за основними показниками. Схемою досліджень передбачалось вивчення інтродукованих сортів троянд, підбір батьківських складових для селекції, проведення розмноження троянд різними методами, вводячи і біотехнологічну ланку. Отримані гібриди вивчали за загальноприйнятими методиками. Визначено, що у троянд перший період цвітіння є найбільш продуктивніший, другий – у 1,2–1,5 рази триваліший за перший, спостерігається пік масового цвітіння. Третій період є менш продуктивніший за два попередні періоди і для низки сортів є останнім періодом. Четвертий період масового цвітіння спостерігається в окремих сортів і для певних сортів є найбільш тривалим. Середня тривалість цвітіння за період вегетації складає 141 добу. Сорти Gebruder Grimm, Westpoint та Pomponella перевищують цей показник. У дослідах вивчались якісні та кількісні показники троянд. Виявлено, що висота рослини змінювалась від 39 см – сорт Friesia до 102 см – сорт Hans Gonewein Rose. Середній показник по сортах – xсер = 70 см. Визначено, що у сортів Charles De Gaulle та Whisky на пагонах були відсутні шипи. Серед 94,3 % сортів – дуже велику, середню і малу кількість шипів. З’ясовано що 92 % сортів мали повні квітки і тільки сорти – Ambassador, Angela та Sophia Loren мали напівповну квітку. Проаналізовано корелятивну залежність окремих параметрів квітки троянд. Так, діаметр квітки має тісну залежність з довжиною пелюстки – r = 0,686 та шириною пелюстки – r = 0,599. Коефіцієнт кореляціє є достатньо на низькому рівні r = 0,242 між діаметром квітки і кількістю пелюсток. Кореляційний зв’язок між шириною та довжиною пелюстки є сильним (r = 0,839; R2 = 0,703). Виявлено сорти з сильним ароматом: Big Purple, Charles De Gaulle, Chippendale, Duftrausch, Friesia, Gebruder Grimm, Gloria Dei, Kerіо, Кораловий сюрприз, Minerva, Santa Monika, Sophia Loren, Tchaikovski, Whisky. Крім цього виділено сорти які мали дуже слабкий аромат: Alan Titchmarsh, Angela, Black Baccara, Goldelse, Imperatrice Farah, Lavaglut, Lets Selebrait, Pomponella. Визначено сорти, що мають стійкість до найпоширеніших хвороб у Правобережному Лісостепу України – Big Purple, Chippendale, Duftrausch, Imperatrice Farah, Кораловий сюрприз, Lavaglut, Nostalgie, Pomponella, Rose des 4 Vents, Sophia Loren, Tchaikovski та Westpoint. Визначено сорти які адаптовані до абіотичних чинників довкілля, зимо- і морозостійкі сорти – Angela, Gebruder Grimm, Pomponella і Tchaikovski. Посухостійкими сортами є 94% сортів. Виділено високодекоративні та перспективні сорти: Chippendale та Lexhcaep, Gebruder Grimm, Cream Abundance та Tchaikovski. Ці сорти рекомендовані для використання в озеленення урбанізованого середовища. Було визначено найбільшу зав’язуваність насіння у сортів: Amelia, Chippendale, Cream Abundance, Gebruder Grimm, Goldelse, Hans Gonewein Rose, Lidka, Minerva, Nostalgie, Santa Monika, Lavaglut, Pomponella, Tchaikovski, вони можуть бути надалі залучені в селекційний процес. Розглянуто та вивчено процеси подолання несхожості насіння. У порівнянні з контролем насіння проростало швидше при використанні стратифікації і скарифікації. Найкращі показники одержано за холодної стратифікації (86,3±3,1 діб) і за механічної скарифікації 92,3±3,4 діб. Найбільший показник схожості насіння мали при механічної скарифікації 31,4 %. Насіння проростало на 14,3 доби раніше за цього способу обробки. Серед стратифікацій найбільше сходів було отримані за холодної – 14,3 %. Досліджено вегетативне розмноження троянд методом живцювання. Виявлено, що найкращий показник укорінення під час літнього періоду за використання НОК (нафтилоцтової кислоти) в концентрації 25 мг/л – 97,5 % у сорту Pomponella. Також цей сорт у середньому мав найвищий показник укорінення – 93,2% у порівняні з іншими сортами. У результаті проведених досліджень щодо включення біотехнологічної ланки у селекцію троянди було визначено, що найефективнішим стерилізувальним агентом є гіпохлорид натрію за експозиції 20 хвилин – 90 %, ефективність стерилізації та вихід стерильних життєздатних експлантів становить 92 %. Найкращим період введення експлантів in vitro у період початкової фази та активної вегетації інтактних рослин – березень – липень. Підібрано живильні середовища з оптимальними концентраціями регуляторів росту для проліферації і ризогенезу. Виділено найкращі генотипи, серед обраних для клонального мікророзмноження з найбільшою кількістю утворених мікропагонів є сорти Tchaikovski (6,50 шт.) та Кораловий сюрприз (6,27 шт.). Найкращими середніми показники частоти укорінення сортів троянди були за використання 0,5 мг/л ІМК (3-індолілмасляної кислоти) та 1,0 мг/л ІМК – відповідно 91,2 % та 90,2 %. Обраний кращий субстрат для етапу укорінення ex vivo за якого ефективність адаптованих рослин досягає 98 % – торф, дерновий ґрунт і перліт (1 : 1 : 1). При вивчені отриманих гібридних популяцій виявлено, що більшість сортів передають певні ознаки однаково, незалежно в ролі якої складової виступає сорт (материнської чи батьківської лінії). У більшості випадків успадкування ознаки залежить від генотипу вихідних сортів. Було проаналізовано оцінку домінантності та гетерозис у гібридів першого покоління. Порівняно з батьками, досліджувані нащадки зазвичай мали від’ємний справжній і гіпотетичний гетерозис. Ступінь домінантності (hp) у більшості гібридів за кількісними показниками мали від’ємне наддомінювання (hp < -1). Серед комбінацій найбільше позитивного гетерозису (Ггіп та Гспр) за досліджуваними показниками було у гібридів Н5, Н6, Н18 та Н26. Серед усіх гібридів першого покоління від’ємний гетерозис за всіма показниками зустрічався у 31,3 % . Розраховане акліматизаційне число для гібридів. Більшість його мали 92 та 95, а гібриди Н4 і Н16 – 79. Однак ці межі згідно методики відповідають добрій адаптації рослин до умов Лісостепу України. Досліджено стійкість гібридів до найпоширеніших хвороб. Найкращу стійкість до іржі, чорної плямистості та борошнистої роси мали сіянці: Н3, Н7, Н11, Н17, Н19, Н20, Н24 та Н32. Надалі ці гібриди можна використовувати як для селекційної програми на стійкість, так і можуть бути впровадженні для озеленення урбанізованого середовища. Розраховано комплексна оцінка гібридів та виявлено, що середній показник по сортах дорівнював 77,2 бали. Найменший показник спостерігали у гібридів Н19 і Н32 – відповідно 58 і 56 балів. Ці гібриди не рекомендуються для впровадження у зелене будівництво, однак ці комбінації мають добрі показники за стійкістю до біотичних і абіотичних чинників, тому їх можна впроваджувати в селекційний процес. Найкращу комплексну оцінку мали гібриди Н1, Н3, Н5, Н7, Н8, Н9, Н11, Н13, Н20, Н22, Н23, Н24, Н26 та Н30 і перевищували 80 балів. Ці гібриди є достатньо перспективними для використання для зеленого будівництва. Також їх можна використовувати у селекційному процесі, як носіїв декоративно-цінних і біологічних показників. The introductory part of the dissertation highlights and substantiates the relevance of the chosen topic, defines the purpose of the research, which was to study the biological characteristics of rose varieties of the Department of Landscape Gardening of the Uman National University of Horticulture and to select new source material with high adaptive capacity and ornamentality for the selection of rose hybrids and to study the source material for the creation of new varieties that were suitable for landscape gardening of the urbanized environment. In accordance with this goal, the task was formulated, the scientific novelty and practical significance of the results obtained were highlighted. 7 The first section analyzes and summarizes the world and domestic research on the selection of the genus Rosa L. The biological and ecological characteristics of roses are considered and it is found that roses from the breeding point of view are a cultivated complex, the genotype of which has been complicated during centuries of culture. The involvement of biotechnology in the selection of roses and their use in an urbanized environment is highlighted. The research was carried out during 2019–2022 in the conditions of the Right Bank Forest-Steppe of Ukraine at the botanical site of the Department of Landscape Gardening of the Uman National University of Horticulture. During the research, meteorological indicators differed by year, which makes it possible to better evaluate varieties and newly created source material by key indicators. The research scheme provided for the study of introduced rose varieties, selection of parental components for breeding, and rose propagation by various methods, including biotechnology. The resulting hybrids were studied according to generally accepted methods. The phenological observations of the experimental rose varieties were analyzed. It has been determined that the first flowering period is the most productive in roses, the second is 1.2–1.5 times longer than the first, and the peak of mass flowering is observed. The third period is less productive than the two previous periods and is the last period for a number of varieties. The fourth period of mass flowering is observed in some varieties and is the longest for certain varieties. The average duration of flowering during the growing season is 141 days. The Gebruder Grimm, Westpoint and Pomponella varieties exceed this figure. The experiments studied the qualitative and quantitative indicators of roses. It was found that the height of the plant varied from 39 cm - Friesia to 102 cm – Hans Gonewein Rose. The average figure for the varieties is xavg = 70 cm. It was determined that Charles De Gaulle and Whisky varieties had no thorns on the shoots. Among 94.3 % of the varieties, there was a very large medium and small number of thorns. It was found that 92 % of the varieties had full flowers and only the varieties Ambassador, Angela and Sophia Loren had half-full flowers. 8 The correlation of individual parameters of a rose flower was analyzed. Thus, the diameter of the flower has a close relationship with the length of the petal – r = 0.686 and the width of the petal – r = 0.599. The correlation coefficient is quite low at r = 0.242 between flower diameter and number of petals. The correlation between petal width and length is strong (r = 0.839; R2 = 0.703). Varieties with a strong aroma were identified: Big Purple, Charles De Gaulle, Chippendale, Duftrausch, Friesia, Gebruder Grimm, Gloria Dei, Karyo, Koralovyy syurpryz, Minerva, Santa Monika, Sophia Loren, Tchaikovski, Whisky. In addition, there were varieties that had a very weak flavor: Alan Titchmarsh, Angela, Black Baccara, Goldelse, Imperatrice Farah, Lavaglut, Lets Selebrait, Pomponella. The varieties with resistance to the most common diseases in the Right-Bank Forest-Steppe of Ukraine were identified – Big Purple, Chippendale, Duftrausch, Imperatrice Farah, Koralovyy syurpryz, Lavaglut, Nostalgie, Pomponella, Rose des 4 Vents, Sophia Loren, Tchaikovski and Westpoint. The varieties adapted to abiotic environmental factors, winter and frost resistant varieties were identified – Angela, Gebruder Grimm, Pomponella and Tchaikovski. Drought-resistant varieties account for 94 % varieties. Highly decorative and promising varieties have been identified: Chippendale and Lexhcaep, Gebruder Grimm, Cream Abundance and Tchaikovski. These varieties are recommended for use in landscaping in an urbanized environment. The highest seed set was determined for the varieties: Amelia, Chippendale, Cream Abundance, Gebruder Grimm, Goldelse, Hans Gonewein Rose, Lidka, Minerva, Nostalgie, Santa Monika, Lavaglut, Pomponella, Tchaikovski, and they can be further involved in the breeding process. The processes of overcoming seed germination were considered and studied. Compared to the control, seeds germinated faster when stratification and scarification were used. The best results were obtained with cold stratification (86.3±3.1 days) and with mechanical scarification (92.3±3.4 days). The highest rate of seed germination was obtained with mechanical scarification 31.4 %. Seeds germinated 14.3 days 9 earlier with this method of treatment. Among the stratifications, the highest number of seedlings was obtained with cold stratification – 14.3%. The vegetative propagation of roses by cuttings was studied. It was found that the best rooting rate during the summer period when using NАА (naphthylacetic acid) at a concentration of 25 mg/l was 97.5 % in the Pomponella variety. Also, this variety had the highest rooting rate on average – 93.2 % compared to other varieties. Research on the inclusion of a biotechnological link in rose breeding has shown that sodium hypochlorite is the most effective sterilizing agent with an exposure of 20 minutes – 90 %, sterilization efficiency and the yield of sterile viable explants is 92 %. The best period for in vitro introduction of explants during the initial phase and active vegetation of intact plants is March–July. The culture media with optimal concentrations of growth regulators for proliferation and rhizogenesis were selected. The best genotypes were identified; among those selected for clonal micropropagation with the largest number of micropropagules formed are Tchaikovski (6.50) and Koralovyy syurpryz (6.27). The best average rooting frequency of rose varieties was obtained with the use of 0.5 mg/l IВА (3-indolylbutyric acid) and 1.0 mg/l IВА - 91.2 % and 90.2 %, respectively. The best substrate for the ex vivo rooting stage, where the efficiency of adapted plants reaches 98 %, was selected: peat, turf soil and perlite (1 : 1 : 1). When studying the resulting hybrid populations, it was found that most varieties transmit certain traits in the same way, regardless of which component is the variety (maternal or paternal). In most cases, the inheritance of a trait depends on the genotype of the original varieties. The dominance score and heterosis in first-generation hybrids were analyzed. Compared to their parents, the studied offspring usually had negative true and hypothetical heterosis. The degree of dominance (hp) in most hybrids had negative overdominance (hp < -1) by quantitative indicators. Among the combinations, hybrids H5, H6, H18 and H26 had the highest positive heterosis (Hip and Hspr) for the studied parameters. Among all the hybrids of the first generation, negative heterosis for all indicators was found in 31.3 %. 10 Among the combinations, hybrids H5, H6, H18 and H26 had the highest positive heterosis (Ghyp and Gtrue) in terms of indicators. Among all the hybrids of the first generation, negative heterosis for all indicators was found in 31.3 %. The acclimatization number for hybrids was calculated. Most of them had 92 and 95, and hybrids H4 and H16 had 79. However, these limits, according to the methodology, correspond to good adaptation of plants to the conditions of the Forest Steppe of Ukraine. The resistance of hybrids to the most common diseases was studied. Seedlings had the best resistance to rust, black spot and powdery mildew: H3, H7, H11, H17, H19, H20, H24, and H32. In the future, these hybrids can be used both for a breeding program for resistance and can be implemented for landscaping an urbanized environment. A comprehensive evaluation of the hybrids was calculated and it was found that the average score for the varieties was 77.2 points. The lowest score was observed for hybrids H19 and H32 - 58 and 56 points, respectively. These hybrids are not recommended for implementation in green building, but these combinations have good indicators of resistance to biotic and abiotic factors, so they can be introduced into the breeding process. Hybrids H1, H3, H5, H7, H8, H9, H11, H13, H20, H22, H23, H24, H26, and H30 had the best comprehensive score and exceeded 80 points. These hybrids are quite promising for use in green building. They can also be used in the breeding process as carriers of decorative and biological indicators.
Біолого-екологічні особливості розмноження і вирощування троянд групи флорібунда та їх використання в озелененні

(Уманський національний університет садівництва, 2023-09) Бровді Анна Андріївна

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії зі спеціальності 206 Садово-паркове господарство (20 Аграрні науки та продовольство). Уманський національний університет садівництва, Умань, 2023 р. Дисертаційна робота присвячена актуальним питанням щодо культивування та розмноження сортів троянд групи флорібунда в умовах Правобережного Лісостепу України. У роботі розглянуто адаптивну здатність сортів у процесі вирощування, ступінь впливу лімітуючих факторів на динаміку росту та розвитку рослин, ритми цвітіння, ефективність вегетативного розмноження з урахуванням способів підвищення виходу кількості товарних саджанців, особливості використання сортів троянд групи флорібунда у декоративному садівництві. Thesis for a scientific degree of Doctor of Philosophy in the specialty 206 Landscape gardening (20 Agrarian Sciences and Food). Uman National University of Horticulture, Uman, 2023. The dissertation is devoted to topical issues of cultivation and propagation of rose varieties of the floribunda group in the conditions of the Right-Bank Forest Steppe of Ukraine. The work considers the adaptive ability of varieties under growing conditions, the degree of influence of limiting factors on the dynamics of growth and development and flowering rhythms of plants, the effectiveness of vegetative propagation and ways to increase the yield of marketable seedlings, and the peculiarities of using rose varieties of the floribunda group in ornamental gardening.
Оптимізація фітоценотичної структури паркових насаджень ХХ століття в умовах Центрально-Придніпровської височинної області

(Уманський національний університет садівництва, 2023-09) Коджебаш Анастасія Вадимівна

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 20 «Аграрні науки та продовольство» за спеціальністю 206 «Садово паркове господарство». Уманський національний університет садівництва, Умань, 2023 р. Дисертація присвячена дослідженню та вивченню парків ХХ ст. в умовах Центрально-Придніпровської височинної області, структури їх насаджень та заходів оптимізації їх екологічних, естетичних, функціональних та містобудівних параметрів. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge 20 "Agricultural Sciences and Food", specialty 206 "Gardening". Uman National University of Horticulture, Uman, 2023. The dissertation is devoted to the research and study of twentieth-century parks in the Central highland area of Dniper river, the structure of their plantings, and measures to optimize their environmental, aesthetic, functional, and urban planning parameters.
Використання різних форм сакури (Prunus serrulata L.) у моносадах Правобережного Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2024) Струтинська Юлія Вікторівна

В даний час накопичений великий досвід по благоустрою та озелененню міст та сіл, створений багатий асортимент озеленювальних рослин та розроблено агротехніку їх вирощування, знайдено необхідні прийоми озеленення, специфічні для міст, визначено способи утримання зелених насаджень. Але садоводи-аматори і фахівці, які працюють в галузі садово-паркового мистецтва цікавляться інтродукованими деревними декоративно-плодовими рослинами, які характеризуються високою декоративністю та мають цінні плодові властивості. Однією із таких рослин є представник роду Prunus L. – Prunus serrulata L. Дослідження показали, що інтродуковані рослини цього роду є перспективними для створення рослинних композицій в моносадах. Основними аргументами цього є високі декоративні якості сакури, їх стійкість до міських умов, а також швидка адаптація до нових умов культивування. Але в науковій літературі недостатньо інформації щодо способів розмноження цієї культури, біологічних особливостей росту, сезонного ритму розвитку та застосування інтродукованих видів роду Prunus L. для формування моносадів в умовах Правобережного Лісостепу України, що є актуальним. Наукова новизна дослідження полягає в наступному: вперше: - встановлено сезонний ритм розвитку, особливості росту та цвітіння інтродукованих видів Prunus serrulata L. залежно від сортових особливостей в умовах Правобережного Лісостепу України; - розроблено ефективний спосіб вегетативного розмноження рослин виду Prunus serrulata L.; удосконалено: - спосіб розмноження видів Prunus serrulata L. in vitro та вегетативним способом з використанням стимулюючих речовин для прискорення укорінення живців; набули подальшого розвитку: - наукові положення щодо ефективності застосування видів Prunus serrulata L. за формування моносадів. Обґрунтовано доцільність використання рослин роду Рrunus L. при формуванні моносадів. Визначено оптимальні способи щеплення живців та обробки напівздерев’янілих і здерев’янілих живців біостимуляторами укорінювачами, що забезпечують максимальний вихід життєздатних саджанців. Відпрацьовано методику мікроклонального розмноження Р. serrulata Amanogawa, Р. serrulata Kiku Shidare, Р. serrulata Kanzan, та Р. serrulata Royal Burgundy. Підготовлено практичні рекомендації використання інтродукованих представників роду Prunus L. в насадженнях загального користування та за формування моносадів. Результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при підготовці фахівців напряму «Лісове і садово-паркове господарство» в Уманському національному університеті садівництва. Фенологічні спостереження мають важливе значення для узагальнення результатів розвитку порід у тих чи інших погодно-кліматичних умовах. За результатами фенологічних спостережень встановлено, що період вегетації видів Prunus serrulata L. в умовах Правобережного Лісостепу України в середньому за роки досліджень становив 209–214 діб. З’ясовано, що вегетація рослин розпочиналася за середньомісячної температури повітря 7,4-8,6 °С, в умовах, які наближені до середніх багаторічних. Ключовим моментом у визначенні видів вишні для формування моносадів є час їх цвітіння. Спостереження за проходженням фенологічних фаз розвитку рослин Сакури показали, що початок вегетації рослин та цвітіння залежали від суми ефективних температур, яка становила, відповідно – 106,5–299,0°С та припадали, відповідно – на першу декаду квітня та першу декаду травня. У середньому, за три роки, тривалість цвітіння в межах кожного виду значно не змінювалася. Найбільший період цвітіння спостерігали в сортів Р. serrulata Kiku Shidare (21 добу) та Р. serrulata Kanzan (20 діб), найменшу в сортів Р. serrulata Amanogawa (18 діб) та Р. serrulata Royal Burgundy (18 діб). Враховуючи початок цвітіння та його термін проходження сортів можна сформувати «конвеєрний» моносад, а саме: висадити сорти сакури Р. serrulata Amanogawa та Р. serrulata Royal Burgundy, в яких фаза цвітіння наступає найраніше, але тривалість її найменша поряд з сортами Р. serrulata Kiku Shidare та Р. serrulata Kanzan цвітіння яких розпочинається пізніше і тривалість його більша, що забезпечить продовження цвітіння в моносаді. Встановлено, що із досліджених більше, ніж 200 пиляків генотипів Р. serrulata Kanzan та Р. serrulata Royal Burgundy не виявлено жодного пиляка, який мав би пилкові зерна, що виключає процес запліднення, а відповідно – формування насіння та розмноження цих сортів сакури генеративним способом. Тому, були проведені досліджені різні способи вегетативного розмноження рослин роду Prunus L. Вегетативне розмноження – щепленням. За період проведених досліджень виконали 191 щеплення одного живця за кору з метою розмноження цінного вихідного матеріалу. Однак, приживлення при щеплені двох живців за кору не перевищувало в середньому 5 %, а прищепи, які прижились, у перший рік не давали значних приростів. Натомість за розмноження вихідного матеріалу копулюванням та поліпшеним копулюванням з 148 операцій прижилось 120 бруньки, що становить 86,7% та з 135 – 98, що становить 67 %, відповідно. Рослини, що були розмножені в такі способи, добре адаптувались і сезонний приріст вегетативних пагонів становив від 0,35 до 0,50 м. Спосіб відтворення рослин живцями забезпечує високий коефіцієнт виходу садивного матеріалу за рахунок щільного розміщення живців при вкоріненні, що дозволяє прискорити процес вирощування саджанців, збільшити їх вихід з одиниці площі, покращити якість. З метою збільшення відсотку укорінених живців застосовували стимулятори-укорінювачі, що забезпечило достовірне збільшення кількості укорінених живців, порівняно з контролем – замочування їх у воді. За використання стимулятора Radifarm+ забезпечило достовірне збільшення кількості укорінених живців, як здерев’янілих, так і напівздеревянілих, порівняно з контролем. У середньому за найменшої норми витрати препарату 2,0 мл/л кількість укорінених здерев’янілих живців збільшилася на 13,8%, напівздеревянілих живців – на 6,1%. Найвищий відсоток укорінення, як здерев’янілих, так і напівздеревянілих живців отримано за норми витрати препарату 2,5 мл/л, яка забезпечила збільшення кількості укорінених живців, відповідно – на 37,8% та 36,1%, порівняно з контролем. За розмноження рослин здерев’янілими живцями істотно зменшувалося їх укорінення, порівняно з напівздеревянілими живцями. За пересадки укорінених живців у відкритий грунт та створення оптимальних умов (температурних і вологозабезпечення) приживлюваність їх була майже 100%. При мікроклональному розмноженні за вихідній матеріал для введення в культуру in vitro представників роду Prunus L. використовували пагони з апікальною меристемою завдовжки 1,0–1,5 см, які були взяті з 3–5 річних рослин. Доведено, що найкращим терміном введення експлантів для роду Prunus L. є друга і третя декади травня та перша декада червня, при цьому було отримано найвищий вихід життєздатних стерильних експлантів, здатних до прямого органогенезу, який становив, відповідно – 69,4%, 76,3% та 58,7%. Встановлено, що найсприятливішим для культивування експлантів є живильне середовище за прописом Мурасіге і Скуга, культивування на якому забезпечило отримання 86,8 % життєздатних експлантів. Всі експланти мали відмінний стан та були зеленими. Водночас, як на живильному середовищі Ллойда і Мак Коуна життєздатних експлантів було в 1,2 рази менше і вони мали задовільний стан і були блідо-зеленими. Ефективність середовищ та коефіцієнта розмноження визначали після четвертого пасажу. В результаті вивчення відібраних живильних середовищ встановлено, що у середньому у всіх вивчених представників роду Prunus L. найнижчий коефіцієнт розмноження був на середовищі MC-43 і становив 1,24. Вивчення впливу концентрацій і комбінацій регуляторів росту на коефіцієнт розмноження окремих представників роду Prunus L. встановлено, що кожен окремий вид потребує індивідуального підбору живильних середовищ. Включенням в живильне середовище 3% глюкози забезпечило отримання максимальної кількості пагонів (6,7±0,33). Найменшу кількість пагонів (1,3±0,07) було отримано за додавання 4% фруктози. Вкорінення мікроклонів розпочинали після 6 пасажу. Живці, що in vitro, які мали довжину 2,5–3,0 см, відокремлювали від утворених конгломератів і пересаджували на живильні середовища з додаванням ауксинів для ризогенезу, який проходив за стандартної температури 25°C±1°C і 16-ти годинному фотоперіоді, проте зі зменшеною інтенсивністю освітлення до 1,0 кілолюкса. При цьому, після 4–5 тижнів культивування починалось утворення коренів. За експериментального добору живильного середовища було виявлено, що серед 25 вивчених модифікацій найбільшу кількість укорінених рослин-регенерантів одержали на модифікованому живильному середовищі МС-55 з додаванням β-індолилолійної кислоти за концентрації 0,5 мг/л, де укорінення становило біля 86,0%. Культивування висаджених рослин проводили у спеціальних камерах з регульованим штучним освітленням при фотоперіоді 16 год., температурі 22–24°C та вологістю повітря 80–90%, які впродовж 1–2 діб залишали закритими для підтримання у них вологості. Після двох діб камери поступово відкривали, тим самим зменшуючи вологість повітря до 70–60% та надаючи рослинам можливість пристосуватись до умов з меншою вологістю повітря. Після пересадки мікропагонів з пробірок, упродовж 12-16 діб, на поверхні торф’яних дисків з’являлися корінчики, що свідчило про активний хід ростових процесів у рослин. Рослини з дисків пересаджували у контейнери, наповнені різнокомпонентними сумішами і переносили на стелажі для подальшого дорощування та адаптації. Найвищу приживаність рослин отримали за наступного складу грунтосуміші: ґрунт лісовий, пісок, перліт, торф у відповідному відсотковому співвідношенні: 50:20:20:10. За відсутності у субстраті перліту, спостерігали зниження приживаності рослин до 68,9 %, а при заміні торфу верхового мохового на перліт приживання становило 56,3 %. У другій декаді травня рослини-регенеранти утворювали добре розвинену надземну частину і міцну кореневу систему і їх висаджували у відкритий ґрунт з обов’язковим притіненням на дві доби, де постійно проводили зрошування та догляд за ними. Приживлюваність клонів у ґрунті сягала близько 100 %. З метою створення моносадів з продовженим періодом цвітіння доцільно підбирати сорти сакури, в яких фаза цвітіння наступає найраніше, але тривалість її найменша та сорти, в яких цвітіння розпочинається пізніше і тривалість його більша.
Обґрунтування комплексного застосування біологічних препаратів у посівах тритикале озимого в умовах Правобережного Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2024) Карпенко Валентин Вікторович

У вступній частині дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів. У першому розділі проаналізовано результати наукових праць вітчизняних і зврубіжних учених щодо роздільного та комплексного застосування біологічних препаратів, у тому числі й мікробного походження, у посівах польових культур, та їх вплив на фітосанітарний стан посівів, мікробіологічні процеси у ґрунті і фізіолого-біохімічні – у рослинах, і їх вплив на формування якісних і кількісних показників урожайності. Встановлено, що хоча питання застосування біологічних препаратів мікробного походження у посівах польових культур вивчалося досить широко, проте комплексна їх дія у посівах тритикале озимого дотепер залишається маловивченою, що актуалізує дослідження в даному напрямку. Експериментальна частина роботи виконувалася впродовж 2020–2023 років в польових умовах ННВ Уманського НУС та лабораторних – кафедри захисту і карантину рослин. Погодні умови в роки проведення досліджень були переважно сприятливими для вирощування тритикале озимого, однак з деякими відхиленнями від норми, в основному за забезпеченістю рослин вологою, що відобразилося на розвитку патогенної мікробіоти, мікробіологічній активності ґрунту та перебігу основних фізіолого-біохімічних процесів, які лежать в основі формування продуктивності посівів. 3 Вплив досліджуваних біологічних препаратів мікробного походження Меланоріз, Біозлак і Бактофіт, що застосовувалися окремо і у комплексі, вивчали у посівах тритикале озимого сорту Єлань. У ході досліджень вивчалась дія обприскування посівів мікробним препаратом з фунгіцидною дією Бактофіт окремо і на фоні передпосівної бактеризації насіння біологічними препаратами мікробного походження Меланоріз і Біозлак. Схема польового досліду передбачала 12 дослідних варіантів, на яких проводилися польові і лабораторні дослідження. У результаті виконання досліджень встановлено, що обробка насіння Меланорізом і Біозлаком з наступним обприскуванням посівів Бактофітом мала суттєвий вплив на фітосанітарний стан посівів тритикале озимого залежно від погодніх умов. У 2023 році через надмірну кількість опадів у квітні місяці ураженість патогенною мікробіотою посівів була найвищою. За комплексного використання препаратів простежувалось значне зниження ураженості та поширення кореневих гнилей, хвороб листків та колосу, особливо у разі обприскування посівів Бактофітом (2,0–3,0 л/га) на фоні передпосівної бактеризації Меланорізом, де показник ураження кореневими гнилями у середньому за роки досліджень знижувався до рівня 0,3–1,0%; поширення плямистостей листків – до рівня 4,2–2,7%, борошнистої роси – до 2,0–0,3%; ураженість колосу септоріозом – до 2,2–1,2%; фузаріозом – до 1,6– 0,6%; летючою сажкою – до 3,9–3,6% і твердою сажкою – до 4,9–4,6% залежно від норм застосування біофунгіциду. Встановлено, що передпосівна бактеризація насіння тритикале озимого мікробним препаратом Меланоріз сприяла зростанню загальної чисельності мікроорганізмів ризосфери культури відносно контрольного варіанту в 1,43– 1,56 рази. За використання Бактофіту на фоні бактеризації насіння Біозлаком у ризосфері тритикале озимого відмічено зростання загальної чисельності мікробіоти у 1,50–1,92 рази. 4 Очевидно, що збільшення загальної чисельності мікробіоти у ризосфері культури було зумовлено більш активним формуванням розмірів кореневої системи за дії бактеріальних препаратів, що, в свою чергу, сприяло додатковому виділенню кореневих ексудатів, які виступають у якості живильних субстратів для мікробних угруповань. Водночас зростання чисельності ризосферної мікробіоти тритикале озимого може бути напряму пов’язане з інтродукцією в ризосферу активних штамів, складових препаратів. Дослідження чисельності мікроміцетів у ризосфері тритикале озимого виявило подібну залежність: найбільш активний розвиток мікроміцетів відмічався за використання Біозлаку на фоні обробки насіння Меланорізом, де перевищення до контролю складало 1,33–1,68 рази. Дане поєднання препаратів сприяло зростанню чисельності целюлозолітичних, нітрифікувальних та азотфіксувальних бактерій ризосфери тритикале озимого. Досліджувані біологічні препарати викликали зміни в активності ферментів класу оксидоредуктаз рослин тритикале озимого. У середньому за роки досліджень, у фазі виходу в трубку за бактеризації насіння Меланорізом активність каталази порівняно з контролем зростала на 11%, пероксидази – на 5% та поліфенолоксидази – на 7%, тоді як за передпосівної обробки насіння Біозлаком активність досліджуваних ферментів перевищувала показники контрольного варіанту на 9, 4 і 5% відповідно. Посходове обприскування посівів культури Бактофітом у нормах 2,0; 2,5 і 3,0 л/га сприяло зростанню активності каталази порівняно з контролем на 10, 23 і 32%, пероксидази – на 5, 8 і 15% та поліфенолоксидази – на 4, 11 і 17% відповідно до норм біофунгіциду. Застосування вказаних норм Бактофіту на фоні передпосівної бактеризації насіння Біозлаком сприяло підвищенню активності каталази проти контрольного варіанту на 15–33%, пероксидази – на 11–18% та поліфенолоксидази – на 19–40% залежно від норми застосування 5 біофунгіциду. Також у цих варіантах досліду активність ферментів на 6–10% перевищувала дані, отримані у варіантах із застосуванням Біозлаку на фоні необробленого насіння. Серед усіх варіантів досліду найвищу ферментативну активність забезпечувало застосування Бактофіту на фоні передпосівної бактеризації насіння Меланорізом. У цих варіантах досліду активність каталази зростала проти контрольного варіанту на 23–46%, пероксидази – на 14–22% та поліфенолоксидази – на 26–49%. У ході досліджень виявлено, що використання мікробних препаратів для передпосівної бактеризації насіння тритикале озимого та обробки посівів сприяло зростанню вмісту в листках рослин фотосинтетичних пігментів Найбільш активне накопичення хлорофілів та каротиноїдів було відмічено у випадку посходового застосування 2,0; 2,5 і 3,0 л/га Бактофіту на фоні бактеризації насіння культури Меланорізом. У фазі цвітіння у цих варіантах досліду збільшення вмісту пігментів порівняно з контрольним варіантом складало: хлорофілу а – на 0,46; 0,54 і 0,63; хлорофілу b – на 0,07; 0,08 і 0,11; суми хлорофілів (а+b) – на 0,53; 0,62 і 0,73; каротиноїдів – на 0,06; 0,10 і 0,13 мг/г сирої речовини відповідно до норм біофунгіциду. Також простежувалась тенденція до зростання відношення хлорофілу а до хлорофілу b за одночасного зниження відношення суми хлорофілів (а+b) до каротиноїдів, що свідчить про створення за дії біологічних препаратів більш сприятливих умов для росту і розвитку рослин культури. Дослідження інтенсивності дихання рослин тритикале озимого показало залежність зміни даного показника від виду та способу використання біологічних препаратів. У фазі цвітіння у середньому за роки досліджень за бактеризації насіння культури перед посівом мікробіологічним препаратом Меланоріз спостерігалась тенденція до зростання інтенсивності дихання порівняно з контрольним варіантом на 8%, а при використанні обробки насіння Біозлаком – на 7%. Позитивний вплив на зміну інтенсивності дихання мало і посходове внесення Бактофіту у нормах 2,0; 2,5 6 і 3,0 л/га, що сприяло підвищенню даного показника порівняно з контролем на 6, 11 і 17% відповідно до норм препарату. Значну зміну інтенсивності дихання рослин тритикале озимого відмічено за використання Бактофіту у досліджуваних нормах по фону передпосівної бактеризації насіння, де перевищення до контролю складало 11–24%, а по фону бактеризації насіння Меланорізом – на 17–30%. Зростання показника інтенсивності дихання рослин тритикале озимого узгоджується із отриманими раніше результатами досліджень щодо активності антиоксидантних ферментів: інтенсивність дихання була найвищою у тих же варіантах досліду, що й активність досліджуваних ферментів. У середньому за роки досліджень у фазі цвітіння обробка насіння Меланорізом та Бактофітом сприяла наростанню листкового апарату рослин порівняно з контролем до 106 і 105%; посходове внесення Бактофіту (2,0; 2,5 і 3,0 л/га) – до 106, 108 і 108%; застосування цих же норм біофунгіциду по фону обробки насіння Біозлаком – на 8, 10 і 13% та по фону обробки насіння Меланорізом – на 14, 17 і 21% відповідно. Очевидно, позитивний вплив мікробних препаратів на наростання площі листкового апарату тритикале озимого зумовлений сумарною дією чинників: фітоценотичного, що полягав у покращенні ростових процесів; фізіолого-біохімічного, який реалізувався через біологічно активні речовини, що синтезуються мікроорганізмами та завдяки яким покращувався фітосанітарний стан посівів, підвищувалась функціональна активність і продуктивність листкового апарату. Одержані експериментальні дані дають підставу стверджувати, що досліджувані біологічні препарати за різних способів застосування мали позитивний вплив на формування надземної біомаси рослинами тритикале озимого. Зокрема, у середньому за роки досліджень передпосівна обробка насіння Меланорізом сприяла збільшенню у фазі цвітіння надземної біомаси тритикале озимого проти контролю на 8%, тоді як бактеризація Біозлаком – на 6%. Застосування біофунгіциду Бактофіт по вегетації культури у нормах 7 2,0–3,0 л/га сприяло підвищенню даного показника на 8–11% залежно від норми препарату. Найбільша надземна біомаса формувалася за використання Бактофіту по фону обробки насіння Меланорізом, що перевищувало контроль на 14–23%. Встановлено, що використання досліджуваних мікробних препаратів забезпечувало формування різних показників чистої продуктивності фотосинтезу: у період розвитку культури кущіння – поява прапорцевого листка за умов 2021 року у варіантах досліду із передпосівною обробкою насіння Меланорізом та Біозлаком показник чистої продуктивності фотосинтезу зростав порівняно з контролем на 0,20 та 0,12 г/м2 за добу; за обробки посівів культури по вегетації Бактофітом у нормах 2,0; 2,5 і 3,0 л/га відмічено зростання досліджуваного показника порівняно з контролем на 0,27; 0,36 та 0,44 г/м2 за добу відповідно. Активніше на формування величини чистої продуктивності фотосинтезу порівняно із застосуванням досліджуваних препаратів окремо впливала комплексна їх дія. Зокрема, за використання вказаних норм Бактофіту по фону передпосівної бактеризації насіння Біозлаком простежувалась тенденція до зростання показника чистої продуктивності фотосинтезу проти контрольного варіанту на 0,37–0,52 г/м2 за добу залежно від норми використання біофунгіциду. Більший вплив на величину чистої продуктивності фотосинтезу мало використання досліджуваних норм Бактофіту по фону передпосівної обробки насіння Меланорізом. У цих варіантах досліду зростання показника чистої продуктивності фотосинтезу порівняно з контрольним варіантом складало 0,52–0,71 г/м2 за добу залежно від норми застосування Бактофіту. Отриманий експериментальний матеріал дає підставу стверджувати про позитивну дію досліджуваних мікробних препаратів на формування величини показника чистої продуктивності фотосинтезу, особливо у разі застосування біофунгіциду по фону передпосівної бактеризації насіння тритикале озимого. Це пов’язано з активізацією проходження в рослинах 8 основних фізіолого-біохімічних процесів за використання біологічних препаратів. Аналізуючи результати досліджень, отримані у 2022 і 2023 рр., слід відмітити, що залежність формування показника ЧПФ від виду та способів застосування досліджуваних препаратів залишалася аналогічною 2021р, проте відмічалась чітка залежність формування даного показника від погодних умов, які у 2022 і 2023 рр. були менш сприятливими проти 2021 р. Виконаний аналіз урожайності тритикале озимого засвідчив, що у середньому за роки досліджень передпосівна обробка насіння Меланорізом та Біозлаком зумовила зростання врожайності культури порівняно з контролем на 9 та 7% відповідно, за обприскування посівів Бактофітом – на 7–13% залежно від норми препарату. Більш суттєву прибавку врожаю – 16– 28 та 23–38% було встановлено за внесення біофунгіциду по фону бактеризації насіння відповідно Біозлаком та Меланорізом. Аналіз показників економічної і біоенергетичної ефективності засвідчив, що найбільш ефективним є обприскування посівів Бактофітом (3,0 л/га) на фоні передпосівної обробки насіння Меланорізом (1,0 л/т), таке поєднання забезпечує одержання умовно-чистого прибутку у розмірі 3515,98 грн./га за рентабельності 14,42% та коефіцієнту енергетичної ефективності на рівні 2,84–3,16. З метою покращення фітосанітарного стану та активізації проходження мікробіологічних процесів у ґрунті і фізіолого-біохімічних – у рослинах тритикале озимого, що лежать в основі формування високої продуктивності посівів, доцільно проводити передпосівну обробку насіння біологічним препаратом Меланоріз у нормі 1,0 л/т з наступним обприскуванням посівів біофунгіцидом Бактофіт у нормі 3,0 л/га.
Особливості формування урожаю і якості насіння буряків цукрових залежно від елементів технології

(Уманський національний університет садівництва, 2024) Колісник Михайло Станіславович

У Вступі висвітлено актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету та завдання досліджень, яку було досягнуто завдяки розробці та обґрунтуванню елементів технології вирощування та підготовки насіння буряків цукрових, які забезпечують високу його врожайність та якість. Забезпечення максимальної насіннєвої продуктивності буряків цукрових з високими показниками якості, вимагає розробки та впровадження у виробництво основних елементів технології вирощування. Якість насіння залежить як від кліматичних умов, так і від агротехнічних прийомів його вирощування. Дослідженнями, спрямованими на збільшення врожайності та якості насіння як за його вирощування, так і за передпосівної підготовки провідні компанії з буряківництва займаються постійно, оскільки вимоги бурякосіючих господарств до якості гібридного насіння щорічно підвищуються, тому що застосування інтенсивних технологій вирощування буряків цукрових не можливе без високоякісного насіння. Значну роль у підвищенні врожайності та якості насіння буряків цукрових відіграє забезпеченість рослин вологою упродовж вегетації, стан дозрівання насіння та система захисту рослин і, особливо, контролювання чисельності бур’янів хімічними способом – застосуванням страхових гербіцидів на маточниках та насінниках. Удосконалення та впровадження 3 цих елементів технології забезпечить підвищення врожайності та якості насіння, що є актуальним. Метою дослідження було вивчення біологічних особливостей формування врожаю і якості насіння буряків цукрових та розробка способів підвищення врожаю і якості насіння у процесі його вирощування та передпосівної підготовки. Для досягнення поставленої мети передбачалося виконати наступні завдання: з’ясувати закономірності формування врожаю і якості насіння залежно від агротехнологічних заходів; дослідити ефективність створення запасів вологи у ґрунті при внесенні абсорбенту та його вплив на ріст і розвиток рослин буряків цукрових, врожайність і якість насіння; встановити закономірності формування насіння з високою доброякісністю залежно від вологості ґрунту; дослідити вплив гербіцидів на ріст і розвиток маточних буряків та насінників буряків цукрових та їх продуктивність; дослідити доцільність застосування абсорбенту у процесі підготовки дражованого насіння; оцінити економічну ефективність вирощування насіння культури залежно від елементів технології його вирощування. Також у вступі відображено об’єкт, предмет та методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів. Вперше для умов Правобережного Лісостепу України встановлено особливості росту та розвитку насінників буряків цукрових та закономірності формування врожаю та якості насіння залежно від застосування елементів технології – абсорбенту, строків збирання та контролювання чисельності бур’янів хімічним способом спільно з стимулятором росту Янтарна кислота та мікродобривом Максимум екстра; експериментально обґрунтовано, що найефективніше вирощувати насіння буряків цукрових за вологості ґрунту до початку фази цвітіння на рівні 60%, а у міжфазний період «цвітіння достигання насіння» – 80 % від найменшої вологоємності. Удосконалено елементи технології, які забезпечують достовірне підвищення урожайності та якості насіння буряків цукрових. 4 Набули подальшого розвитку наукові положення щодо підвищення якості насіння буряків цукрових шляхом удосконаленням процесу його дражування. Практичне значення одержаних результатів. На підставі результатів досліджень удосконалено спосіб вирощування насіння буряків цукрових. Результати теоретичних досліджень впроваджено у навчальному процесі Уманського національного університету садівництва та природничого факультету Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини і у науково-дослідну роботу Дослідної станції тютюнництва ННЦ «Інститут землеробства НААН» (додаток В). Апробація результатів дисертації. Основні результати та положення дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на засіданнях Вченої ради факультету агрономії Уманського НУС та апробовано у виступах та доповідях на конференціях. Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у восьми друкованих працях. Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційну роботу викладено на 153 сторінках машинописного тексту, містить 33 таблиці, 22 рисунки, складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, рекомендацій виробництву та додатків. Список використаних літературних джерел включає 163 найменувань, у тому числі 43 латиницею. Розділ 1 присвячено огляду зарубіжної та вітчизняної наукової літератури за темою дисертації. У розділі детально описано особливості формування урожаю і якості насіння залежно від вологості ґрунту, факторів, що впливають на доброякісність насіння, залежність формування урожаю і якості насіння від застосування хімічного способу контролювання чисельності бур’янів та способів створення дражувальної оболонки насіння за передпосівної його підготовки. На підставі аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури зроблено висновок та поставлено завдання на вирішення яких спрямовано дану роботу. 5 У розділі 2 наведено програму та методику досліджень, викладено ґрунтові, агротехнічні та метеорологічні умови проведення польових дослідів. У розділі 3 розглядаються результати досліджень щодо особливостей росту та розвитку маточних буряків і насінників та формування урожайності і якості насіння буряків цукрових залежно від вологості ґрунту, використання абсорбенту перед сівбою маточників і садіння насінників, стану дозрівання насіння та хімічного способу контролювання чисельності бур’янів. У розділі 4 наведено результати досліджень з удосконалення способу дражування за включення у суміш абсорбенту з метою забезпечення насінини достатньою кількістю вологи для проростання шляхом акумуляції її з ґрунту або ложе для проростання і передачі вологи насінині. Розділ 5 включає розрахунки економічної ефективності вирощування насіння буряків цукрових за використання абсорбенту та хімічного способу контролювання чисельності бур’янів. Отже, у дисертації викладено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – підвищення урожайності та якості насіння буряків цукрових, що полягає у визначенні особливостей росту та розвитку маточних буряків і насінників, формуванні врожайності та якості насіння залежно від елементів технології його вирощування та удосконалення способу підготовки дражованого насіння. Завдання виконувалося шляхом проведення лабораторних та польових досліджень з ефективності застосування абсорбенту, забезпечення рослин вологою, контролювання чисельності бур’янів та встановлення оптимальних строків збирання насіння
Управління продуктивністю мікрозелені шляхом оптимізації умов вирощування насіння

(Уманський національний університет садівництва, 2024) Ваховська Аліна Вікторівна

Кваліфікаційна наукова праця присвячена актуальним питанням удосконалення технології вирощування мікрозелені, у якій науково обґрунтовано і експериментально доведено ефективність інноваційних елементів технології та віднайдено нові підходи у вирощуванні мікрозелені салату посівного листквого, редиски посівної, гірчиці салатної з використанням високоврожайних сортів, дотриманням оптимальних строків сівби, конвеєрного вирощування у закритому ґрунті, застосування біопрепаратів для отримання насіння у відкритому ґрунті. The qualifying scientific work is devoted to the actual issues of improving the technology of growing microgreens, in which the effectiveness of innovative elements of the technology is scientifically substantiated and experimentally proven, and new approaches are found in the cultivation of microgreens of seeded leafy lettuce, seeded radishes, salad mustard with the use of high-yielding varieties, compliance with optimal sowing dates, conveyor cultivation in closed soil, the use of biological preparations for obtaining seeds in open soil.

Огляд

Перегляд Дисертації по Дата випуску

Результати на сторінці

Параметри сортування