Дисертації

Постійний URI для цієї колекції

https://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/9470

Огляд

Зараз показується 1 - 5 з 19

Використання різних форм сакури (Prunus serrulata L.) у моносадах Правобережного Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2024) Струтинська Юлія Вікторівна

В даний час накопичений великий досвід по благоустрою та озелененню міст та сіл, створений багатий асортимент озеленювальних рослин та розроблено агротехніку їх вирощування, знайдено необхідні прийоми озеленення, специфічні для міст, визначено способи утримання зелених насаджень. Але садоводи-аматори і фахівці, які працюють в галузі садово-паркового мистецтва цікавляться інтродукованими деревними декоративно-плодовими рослинами, які характеризуються високою декоративністю та мають цінні плодові властивості. Однією із таких рослин є представник роду Prunus L. – Prunus serrulata L. Дослідження показали, що інтродуковані рослини цього роду є перспективними для створення рослинних композицій в моносадах. Основними аргументами цього є високі декоративні якості сакури, їх стійкість до міських умов, а також швидка адаптація до нових умов культивування. Але в науковій літературі недостатньо інформації щодо способів розмноження цієї культури, біологічних особливостей росту, сезонного ритму розвитку та застосування інтродукованих видів роду Prunus L. для формування моносадів в умовах Правобережного Лісостепу України, що є актуальним. Наукова новизна дослідження полягає в наступному: вперше: - встановлено сезонний ритм розвитку, особливості росту та цвітіння інтродукованих видів Prunus serrulata L. залежно від сортових особливостей в умовах Правобережного Лісостепу України; - розроблено ефективний спосіб вегетативного розмноження рослин виду Prunus serrulata L.; удосконалено: - спосіб розмноження видів Prunus serrulata L. in vitro та вегетативним способом з використанням стимулюючих речовин для прискорення укорінення живців; набули подальшого розвитку: - наукові положення щодо ефективності застосування видів Prunus serrulata L. за формування моносадів. Обґрунтовано доцільність використання рослин роду Рrunus L. при формуванні моносадів. Визначено оптимальні способи щеплення живців та обробки напівздерев’янілих і здерев’янілих живців біостимуляторами укорінювачами, що забезпечують максимальний вихід життєздатних саджанців. Відпрацьовано методику мікроклонального розмноження Р. serrulata Amanogawa, Р. serrulata Kiku Shidare, Р. serrulata Kanzan, та Р. serrulata Royal Burgundy. Підготовлено практичні рекомендації використання інтродукованих представників роду Prunus L. в насадженнях загального користування та за формування моносадів. Результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при підготовці фахівців напряму «Лісове і садово-паркове господарство» в Уманському національному університеті садівництва. Фенологічні спостереження мають важливе значення для узагальнення результатів розвитку порід у тих чи інших погодно-кліматичних умовах. За результатами фенологічних спостережень встановлено, що період вегетації видів Prunus serrulata L. в умовах Правобережного Лісостепу України в середньому за роки досліджень становив 209–214 діб. З’ясовано, що вегетація рослин розпочиналася за середньомісячної температури повітря 7,4-8,6 °С, в умовах, які наближені до середніх багаторічних. Ключовим моментом у визначенні видів вишні для формування моносадів є час їх цвітіння. Спостереження за проходженням фенологічних фаз розвитку рослин Сакури показали, що початок вегетації рослин та цвітіння залежали від суми ефективних температур, яка становила, відповідно – 106,5–299,0°С та припадали, відповідно – на першу декаду квітня та першу декаду травня. У середньому, за три роки, тривалість цвітіння в межах кожного виду значно не змінювалася. Найбільший період цвітіння спостерігали в сортів Р. serrulata Kiku Shidare (21 добу) та Р. serrulata Kanzan (20 діб), найменшу в сортів Р. serrulata Amanogawa (18 діб) та Р. serrulata Royal Burgundy (18 діб). Враховуючи початок цвітіння та його термін проходження сортів можна сформувати «конвеєрний» моносад, а саме: висадити сорти сакури Р. serrulata Amanogawa та Р. serrulata Royal Burgundy, в яких фаза цвітіння наступає найраніше, але тривалість її найменша поряд з сортами Р. serrulata Kiku Shidare та Р. serrulata Kanzan цвітіння яких розпочинається пізніше і тривалість його більша, що забезпечить продовження цвітіння в моносаді. Встановлено, що із досліджених більше, ніж 200 пиляків генотипів Р. serrulata Kanzan та Р. serrulata Royal Burgundy не виявлено жодного пиляка, який мав би пилкові зерна, що виключає процес запліднення, а відповідно – формування насіння та розмноження цих сортів сакури генеративним способом. Тому, були проведені досліджені різні способи вегетативного розмноження рослин роду Prunus L. Вегетативне розмноження – щепленням. За період проведених досліджень виконали 191 щеплення одного живця за кору з метою розмноження цінного вихідного матеріалу. Однак, приживлення при щеплені двох живців за кору не перевищувало в середньому 5 %, а прищепи, які прижились, у перший рік не давали значних приростів. Натомість за розмноження вихідного матеріалу копулюванням та поліпшеним копулюванням з 148 операцій прижилось 120 бруньки, що становить 86,7% та з 135 – 98, що становить 67 %, відповідно. Рослини, що були розмножені в такі способи, добре адаптувались і сезонний приріст вегетативних пагонів становив від 0,35 до 0,50 м. Спосіб відтворення рослин живцями забезпечує високий коефіцієнт виходу садивного матеріалу за рахунок щільного розміщення живців при вкоріненні, що дозволяє прискорити процес вирощування саджанців, збільшити їх вихід з одиниці площі, покращити якість. З метою збільшення відсотку укорінених живців застосовували стимулятори-укорінювачі, що забезпечило достовірне збільшення кількості укорінених живців, порівняно з контролем – замочування їх у воді. За використання стимулятора Radifarm+ забезпечило достовірне збільшення кількості укорінених живців, як здерев’янілих, так і напівздеревянілих, порівняно з контролем. У середньому за найменшої норми витрати препарату 2,0 мл/л кількість укорінених здерев’янілих живців збільшилася на 13,8%, напівздеревянілих живців – на 6,1%. Найвищий відсоток укорінення, як здерев’янілих, так і напівздеревянілих живців отримано за норми витрати препарату 2,5 мл/л, яка забезпечила збільшення кількості укорінених живців, відповідно – на 37,8% та 36,1%, порівняно з контролем. За розмноження рослин здерев’янілими живцями істотно зменшувалося їх укорінення, порівняно з напівздеревянілими живцями. За пересадки укорінених живців у відкритий грунт та створення оптимальних умов (температурних і вологозабезпечення) приживлюваність їх була майже 100%. При мікроклональному розмноженні за вихідній матеріал для введення в культуру in vitro представників роду Prunus L. використовували пагони з апікальною меристемою завдовжки 1,0–1,5 см, які були взяті з 3–5 річних рослин. Доведено, що найкращим терміном введення експлантів для роду Prunus L. є друга і третя декади травня та перша декада червня, при цьому було отримано найвищий вихід життєздатних стерильних експлантів, здатних до прямого органогенезу, який становив, відповідно – 69,4%, 76,3% та 58,7%. Встановлено, що найсприятливішим для культивування експлантів є живильне середовище за прописом Мурасіге і Скуга, культивування на якому забезпечило отримання 86,8 % життєздатних експлантів. Всі експланти мали відмінний стан та були зеленими. Водночас, як на живильному середовищі Ллойда і Мак Коуна життєздатних експлантів було в 1,2 рази менше і вони мали задовільний стан і були блідо-зеленими. Ефективність середовищ та коефіцієнта розмноження визначали після четвертого пасажу. В результаті вивчення відібраних живильних середовищ встановлено, що у середньому у всіх вивчених представників роду Prunus L. найнижчий коефіцієнт розмноження був на середовищі MC-43 і становив 1,24. Вивчення впливу концентрацій і комбінацій регуляторів росту на коефіцієнт розмноження окремих представників роду Prunus L. встановлено, що кожен окремий вид потребує індивідуального підбору живильних середовищ. Включенням в живильне середовище 3% глюкози забезпечило отримання максимальної кількості пагонів (6,7±0,33). Найменшу кількість пагонів (1,3±0,07) було отримано за додавання 4% фруктози. Вкорінення мікроклонів розпочинали після 6 пасажу. Живці, що in vitro, які мали довжину 2,5–3,0 см, відокремлювали від утворених конгломератів і пересаджували на живильні середовища з додаванням ауксинів для ризогенезу, який проходив за стандартної температури 25°C±1°C і 16-ти годинному фотоперіоді, проте зі зменшеною інтенсивністю освітлення до 1,0 кілолюкса. При цьому, після 4–5 тижнів культивування починалось утворення коренів. За експериментального добору живильного середовища було виявлено, що серед 25 вивчених модифікацій найбільшу кількість укорінених рослин-регенерантів одержали на модифікованому живильному середовищі МС-55 з додаванням β-індолилолійної кислоти за концентрації 0,5 мг/л, де укорінення становило біля 86,0%. Культивування висаджених рослин проводили у спеціальних камерах з регульованим штучним освітленням при фотоперіоді 16 год., температурі 22–24°C та вологістю повітря 80–90%, які впродовж 1–2 діб залишали закритими для підтримання у них вологості. Після двох діб камери поступово відкривали, тим самим зменшуючи вологість повітря до 70–60% та надаючи рослинам можливість пристосуватись до умов з меншою вологістю повітря. Після пересадки мікропагонів з пробірок, упродовж 12-16 діб, на поверхні торф’яних дисків з’являлися корінчики, що свідчило про активний хід ростових процесів у рослин. Рослини з дисків пересаджували у контейнери, наповнені різнокомпонентними сумішами і переносили на стелажі для подальшого дорощування та адаптації. Найвищу приживаність рослин отримали за наступного складу грунтосуміші: ґрунт лісовий, пісок, перліт, торф у відповідному відсотковому співвідношенні: 50:20:20:10. За відсутності у субстраті перліту, спостерігали зниження приживаності рослин до 68,9 %, а при заміні торфу верхового мохового на перліт приживання становило 56,3 %. У другій декаді травня рослини-регенеранти утворювали добре розвинену надземну частину і міцну кореневу систему і їх висаджували у відкритий ґрунт з обов’язковим притіненням на дві доби, де постійно проводили зрошування та догляд за ними. Приживлюваність клонів у ґрунті сягала близько 100 %. З метою створення моносадів з продовженим періодом цвітіння доцільно підбирати сорти сакури, в яких фаза цвітіння наступає найраніше, але тривалість її найменша та сорти, в яких цвітіння розпочинається пізніше і тривалість його більша.
Обґрунтування комплексного застосування біологічних препаратів у посівах тритикале озимого в умовах Правобережного Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2024) Карпенко Валентин Вікторович

У вступній частині дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів. У першому розділі проаналізовано результати наукових праць вітчизняних і зврубіжних учених щодо роздільного та комплексного застосування біологічних препаратів, у тому числі й мікробного походження, у посівах польових культур, та їх вплив на фітосанітарний стан посівів, мікробіологічні процеси у ґрунті і фізіолого-біохімічні – у рослинах, і їх вплив на формування якісних і кількісних показників урожайності. Встановлено, що хоча питання застосування біологічних препаратів мікробного походження у посівах польових культур вивчалося досить широко, проте комплексна їх дія у посівах тритикале озимого дотепер залишається маловивченою, що актуалізує дослідження в даному напрямку. Експериментальна частина роботи виконувалася впродовж 2020–2023 років в польових умовах ННВ Уманського НУС та лабораторних – кафедри захисту і карантину рослин. Погодні умови в роки проведення досліджень були переважно сприятливими для вирощування тритикале озимого, однак з деякими відхиленнями від норми, в основному за забезпеченістю рослин вологою, що відобразилося на розвитку патогенної мікробіоти, мікробіологічній активності ґрунту та перебігу основних фізіолого-біохімічних процесів, які лежать в основі формування продуктивності посівів. 3 Вплив досліджуваних біологічних препаратів мікробного походження Меланоріз, Біозлак і Бактофіт, що застосовувалися окремо і у комплексі, вивчали у посівах тритикале озимого сорту Єлань. У ході досліджень вивчалась дія обприскування посівів мікробним препаратом з фунгіцидною дією Бактофіт окремо і на фоні передпосівної бактеризації насіння біологічними препаратами мікробного походження Меланоріз і Біозлак. Схема польового досліду передбачала 12 дослідних варіантів, на яких проводилися польові і лабораторні дослідження. У результаті виконання досліджень встановлено, що обробка насіння Меланорізом і Біозлаком з наступним обприскуванням посівів Бактофітом мала суттєвий вплив на фітосанітарний стан посівів тритикале озимого залежно від погодніх умов. У 2023 році через надмірну кількість опадів у квітні місяці ураженість патогенною мікробіотою посівів була найвищою. За комплексного використання препаратів простежувалось значне зниження ураженості та поширення кореневих гнилей, хвороб листків та колосу, особливо у разі обприскування посівів Бактофітом (2,0–3,0 л/га) на фоні передпосівної бактеризації Меланорізом, де показник ураження кореневими гнилями у середньому за роки досліджень знижувався до рівня 0,3–1,0%; поширення плямистостей листків – до рівня 4,2–2,7%, борошнистої роси – до 2,0–0,3%; ураженість колосу септоріозом – до 2,2–1,2%; фузаріозом – до 1,6– 0,6%; летючою сажкою – до 3,9–3,6% і твердою сажкою – до 4,9–4,6% залежно від норм застосування біофунгіциду. Встановлено, що передпосівна бактеризація насіння тритикале озимого мікробним препаратом Меланоріз сприяла зростанню загальної чисельності мікроорганізмів ризосфери культури відносно контрольного варіанту в 1,43– 1,56 рази. За використання Бактофіту на фоні бактеризації насіння Біозлаком у ризосфері тритикале озимого відмічено зростання загальної чисельності мікробіоти у 1,50–1,92 рази. 4 Очевидно, що збільшення загальної чисельності мікробіоти у ризосфері культури було зумовлено більш активним формуванням розмірів кореневої системи за дії бактеріальних препаратів, що, в свою чергу, сприяло додатковому виділенню кореневих ексудатів, які виступають у якості живильних субстратів для мікробних угруповань. Водночас зростання чисельності ризосферної мікробіоти тритикале озимого може бути напряму пов’язане з інтродукцією в ризосферу активних штамів, складових препаратів. Дослідження чисельності мікроміцетів у ризосфері тритикале озимого виявило подібну залежність: найбільш активний розвиток мікроміцетів відмічався за використання Біозлаку на фоні обробки насіння Меланорізом, де перевищення до контролю складало 1,33–1,68 рази. Дане поєднання препаратів сприяло зростанню чисельності целюлозолітичних, нітрифікувальних та азотфіксувальних бактерій ризосфери тритикале озимого. Досліджувані біологічні препарати викликали зміни в активності ферментів класу оксидоредуктаз рослин тритикале озимого. У середньому за роки досліджень, у фазі виходу в трубку за бактеризації насіння Меланорізом активність каталази порівняно з контролем зростала на 11%, пероксидази – на 5% та поліфенолоксидази – на 7%, тоді як за передпосівної обробки насіння Біозлаком активність досліджуваних ферментів перевищувала показники контрольного варіанту на 9, 4 і 5% відповідно. Посходове обприскування посівів культури Бактофітом у нормах 2,0; 2,5 і 3,0 л/га сприяло зростанню активності каталази порівняно з контролем на 10, 23 і 32%, пероксидази – на 5, 8 і 15% та поліфенолоксидази – на 4, 11 і 17% відповідно до норм біофунгіциду. Застосування вказаних норм Бактофіту на фоні передпосівної бактеризації насіння Біозлаком сприяло підвищенню активності каталази проти контрольного варіанту на 15–33%, пероксидази – на 11–18% та поліфенолоксидази – на 19–40% залежно від норми застосування 5 біофунгіциду. Також у цих варіантах досліду активність ферментів на 6–10% перевищувала дані, отримані у варіантах із застосуванням Біозлаку на фоні необробленого насіння. Серед усіх варіантів досліду найвищу ферментативну активність забезпечувало застосування Бактофіту на фоні передпосівної бактеризації насіння Меланорізом. У цих варіантах досліду активність каталази зростала проти контрольного варіанту на 23–46%, пероксидази – на 14–22% та поліфенолоксидази – на 26–49%. У ході досліджень виявлено, що використання мікробних препаратів для передпосівної бактеризації насіння тритикале озимого та обробки посівів сприяло зростанню вмісту в листках рослин фотосинтетичних пігментів Найбільш активне накопичення хлорофілів та каротиноїдів було відмічено у випадку посходового застосування 2,0; 2,5 і 3,0 л/га Бактофіту на фоні бактеризації насіння культури Меланорізом. У фазі цвітіння у цих варіантах досліду збільшення вмісту пігментів порівняно з контрольним варіантом складало: хлорофілу а – на 0,46; 0,54 і 0,63; хлорофілу b – на 0,07; 0,08 і 0,11; суми хлорофілів (а+b) – на 0,53; 0,62 і 0,73; каротиноїдів – на 0,06; 0,10 і 0,13 мг/г сирої речовини відповідно до норм біофунгіциду. Також простежувалась тенденція до зростання відношення хлорофілу а до хлорофілу b за одночасного зниження відношення суми хлорофілів (а+b) до каротиноїдів, що свідчить про створення за дії біологічних препаратів більш сприятливих умов для росту і розвитку рослин культури. Дослідження інтенсивності дихання рослин тритикале озимого показало залежність зміни даного показника від виду та способу використання біологічних препаратів. У фазі цвітіння у середньому за роки досліджень за бактеризації насіння культури перед посівом мікробіологічним препаратом Меланоріз спостерігалась тенденція до зростання інтенсивності дихання порівняно з контрольним варіантом на 8%, а при використанні обробки насіння Біозлаком – на 7%. Позитивний вплив на зміну інтенсивності дихання мало і посходове внесення Бактофіту у нормах 2,0; 2,5 6 і 3,0 л/га, що сприяло підвищенню даного показника порівняно з контролем на 6, 11 і 17% відповідно до норм препарату. Значну зміну інтенсивності дихання рослин тритикале озимого відмічено за використання Бактофіту у досліджуваних нормах по фону передпосівної бактеризації насіння, де перевищення до контролю складало 11–24%, а по фону бактеризації насіння Меланорізом – на 17–30%. Зростання показника інтенсивності дихання рослин тритикале озимого узгоджується із отриманими раніше результатами досліджень щодо активності антиоксидантних ферментів: інтенсивність дихання була найвищою у тих же варіантах досліду, що й активність досліджуваних ферментів. У середньому за роки досліджень у фазі цвітіння обробка насіння Меланорізом та Бактофітом сприяла наростанню листкового апарату рослин порівняно з контролем до 106 і 105%; посходове внесення Бактофіту (2,0; 2,5 і 3,0 л/га) – до 106, 108 і 108%; застосування цих же норм біофунгіциду по фону обробки насіння Біозлаком – на 8, 10 і 13% та по фону обробки насіння Меланорізом – на 14, 17 і 21% відповідно. Очевидно, позитивний вплив мікробних препаратів на наростання площі листкового апарату тритикале озимого зумовлений сумарною дією чинників: фітоценотичного, що полягав у покращенні ростових процесів; фізіолого-біохімічного, який реалізувався через біологічно активні речовини, що синтезуються мікроорганізмами та завдяки яким покращувався фітосанітарний стан посівів, підвищувалась функціональна активність і продуктивність листкового апарату. Одержані експериментальні дані дають підставу стверджувати, що досліджувані біологічні препарати за різних способів застосування мали позитивний вплив на формування надземної біомаси рослинами тритикале озимого. Зокрема, у середньому за роки досліджень передпосівна обробка насіння Меланорізом сприяла збільшенню у фазі цвітіння надземної біомаси тритикале озимого проти контролю на 8%, тоді як бактеризація Біозлаком – на 6%. Застосування біофунгіциду Бактофіт по вегетації культури у нормах 7 2,0–3,0 л/га сприяло підвищенню даного показника на 8–11% залежно від норми препарату. Найбільша надземна біомаса формувалася за використання Бактофіту по фону обробки насіння Меланорізом, що перевищувало контроль на 14–23%. Встановлено, що використання досліджуваних мікробних препаратів забезпечувало формування різних показників чистої продуктивності фотосинтезу: у період розвитку культури кущіння – поява прапорцевого листка за умов 2021 року у варіантах досліду із передпосівною обробкою насіння Меланорізом та Біозлаком показник чистої продуктивності фотосинтезу зростав порівняно з контролем на 0,20 та 0,12 г/м2 за добу; за обробки посівів культури по вегетації Бактофітом у нормах 2,0; 2,5 і 3,0 л/га відмічено зростання досліджуваного показника порівняно з контролем на 0,27; 0,36 та 0,44 г/м2 за добу відповідно. Активніше на формування величини чистої продуктивності фотосинтезу порівняно із застосуванням досліджуваних препаратів окремо впливала комплексна їх дія. Зокрема, за використання вказаних норм Бактофіту по фону передпосівної бактеризації насіння Біозлаком простежувалась тенденція до зростання показника чистої продуктивності фотосинтезу проти контрольного варіанту на 0,37–0,52 г/м2 за добу залежно від норми використання біофунгіциду. Більший вплив на величину чистої продуктивності фотосинтезу мало використання досліджуваних норм Бактофіту по фону передпосівної обробки насіння Меланорізом. У цих варіантах досліду зростання показника чистої продуктивності фотосинтезу порівняно з контрольним варіантом складало 0,52–0,71 г/м2 за добу залежно від норми застосування Бактофіту. Отриманий експериментальний матеріал дає підставу стверджувати про позитивну дію досліджуваних мікробних препаратів на формування величини показника чистої продуктивності фотосинтезу, особливо у разі застосування біофунгіциду по фону передпосівної бактеризації насіння тритикале озимого. Це пов’язано з активізацією проходження в рослинах 8 основних фізіолого-біохімічних процесів за використання біологічних препаратів. Аналізуючи результати досліджень, отримані у 2022 і 2023 рр., слід відмітити, що залежність формування показника ЧПФ від виду та способів застосування досліджуваних препаратів залишалася аналогічною 2021р, проте відмічалась чітка залежність формування даного показника від погодних умов, які у 2022 і 2023 рр. були менш сприятливими проти 2021 р. Виконаний аналіз урожайності тритикале озимого засвідчив, що у середньому за роки досліджень передпосівна обробка насіння Меланорізом та Біозлаком зумовила зростання врожайності культури порівняно з контролем на 9 та 7% відповідно, за обприскування посівів Бактофітом – на 7–13% залежно від норми препарату. Більш суттєву прибавку врожаю – 16– 28 та 23–38% було встановлено за внесення біофунгіциду по фону бактеризації насіння відповідно Біозлаком та Меланорізом. Аналіз показників економічної і біоенергетичної ефективності засвідчив, що найбільш ефективним є обприскування посівів Бактофітом (3,0 л/га) на фоні передпосівної обробки насіння Меланорізом (1,0 л/т), таке поєднання забезпечує одержання умовно-чистого прибутку у розмірі 3515,98 грн./га за рентабельності 14,42% та коефіцієнту енергетичної ефективності на рівні 2,84–3,16. З метою покращення фітосанітарного стану та активізації проходження мікробіологічних процесів у ґрунті і фізіолого-біохімічних – у рослинах тритикале озимого, що лежать в основі формування високої продуктивності посівів, доцільно проводити передпосівну обробку насіння біологічним препаратом Меланоріз у нормі 1,0 л/т з наступним обприскуванням посівів біофунгіцидом Бактофіт у нормі 3,0 л/га.
Особливості формування урожаю і якості насіння буряків цукрових залежно від елементів технології

(Уманський національний університет садівництва, 2024) Колісник Михайло Станіславович

У Вступі висвітлено актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету та завдання досліджень, яку було досягнуто завдяки розробці та обґрунтуванню елементів технології вирощування та підготовки насіння буряків цукрових, які забезпечують високу його врожайність та якість. Забезпечення максимальної насіннєвої продуктивності буряків цукрових з високими показниками якості, вимагає розробки та впровадження у виробництво основних елементів технології вирощування. Якість насіння залежить як від кліматичних умов, так і від агротехнічних прийомів його вирощування. Дослідженнями, спрямованими на збільшення врожайності та якості насіння як за його вирощування, так і за передпосівної підготовки провідні компанії з буряківництва займаються постійно, оскільки вимоги бурякосіючих господарств до якості гібридного насіння щорічно підвищуються, тому що застосування інтенсивних технологій вирощування буряків цукрових не можливе без високоякісного насіння. Значну роль у підвищенні врожайності та якості насіння буряків цукрових відіграє забезпеченість рослин вологою упродовж вегетації, стан дозрівання насіння та система захисту рослин і, особливо, контролювання чисельності бур’янів хімічними способом – застосуванням страхових гербіцидів на маточниках та насінниках. Удосконалення та впровадження 3 цих елементів технології забезпечить підвищення врожайності та якості насіння, що є актуальним. Метою дослідження було вивчення біологічних особливостей формування врожаю і якості насіння буряків цукрових та розробка способів підвищення врожаю і якості насіння у процесі його вирощування та передпосівної підготовки. Для досягнення поставленої мети передбачалося виконати наступні завдання: з’ясувати закономірності формування врожаю і якості насіння залежно від агротехнологічних заходів; дослідити ефективність створення запасів вологи у ґрунті при внесенні абсорбенту та його вплив на ріст і розвиток рослин буряків цукрових, врожайність і якість насіння; встановити закономірності формування насіння з високою доброякісністю залежно від вологості ґрунту; дослідити вплив гербіцидів на ріст і розвиток маточних буряків та насінників буряків цукрових та їх продуктивність; дослідити доцільність застосування абсорбенту у процесі підготовки дражованого насіння; оцінити економічну ефективність вирощування насіння культури залежно від елементів технології його вирощування. Також у вступі відображено об’єкт, предмет та методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів. Вперше для умов Правобережного Лісостепу України встановлено особливості росту та розвитку насінників буряків цукрових та закономірності формування врожаю та якості насіння залежно від застосування елементів технології – абсорбенту, строків збирання та контролювання чисельності бур’янів хімічним способом спільно з стимулятором росту Янтарна кислота та мікродобривом Максимум екстра; експериментально обґрунтовано, що найефективніше вирощувати насіння буряків цукрових за вологості ґрунту до початку фази цвітіння на рівні 60%, а у міжфазний період «цвітіння достигання насіння» – 80 % від найменшої вологоємності. Удосконалено елементи технології, які забезпечують достовірне підвищення урожайності та якості насіння буряків цукрових. 4 Набули подальшого розвитку наукові положення щодо підвищення якості насіння буряків цукрових шляхом удосконаленням процесу його дражування. Практичне значення одержаних результатів. На підставі результатів досліджень удосконалено спосіб вирощування насіння буряків цукрових. Результати теоретичних досліджень впроваджено у навчальному процесі Уманського національного університету садівництва та природничого факультету Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини і у науково-дослідну роботу Дослідної станції тютюнництва ННЦ «Інститут землеробства НААН» (додаток В). Апробація результатів дисертації. Основні результати та положення дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на засіданнях Вченої ради факультету агрономії Уманського НУС та апробовано у виступах та доповідях на конференціях. Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у восьми друкованих працях. Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційну роботу викладено на 153 сторінках машинописного тексту, містить 33 таблиці, 22 рисунки, складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, рекомендацій виробництву та додатків. Список використаних літературних джерел включає 163 найменувань, у тому числі 43 латиницею. Розділ 1 присвячено огляду зарубіжної та вітчизняної наукової літератури за темою дисертації. У розділі детально описано особливості формування урожаю і якості насіння залежно від вологості ґрунту, факторів, що впливають на доброякісність насіння, залежність формування урожаю і якості насіння від застосування хімічного способу контролювання чисельності бур’янів та способів створення дражувальної оболонки насіння за передпосівної його підготовки. На підставі аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури зроблено висновок та поставлено завдання на вирішення яких спрямовано дану роботу. 5 У розділі 2 наведено програму та методику досліджень, викладено ґрунтові, агротехнічні та метеорологічні умови проведення польових дослідів. У розділі 3 розглядаються результати досліджень щодо особливостей росту та розвитку маточних буряків і насінників та формування урожайності і якості насіння буряків цукрових залежно від вологості ґрунту, використання абсорбенту перед сівбою маточників і садіння насінників, стану дозрівання насіння та хімічного способу контролювання чисельності бур’янів. У розділі 4 наведено результати досліджень з удосконалення способу дражування за включення у суміш абсорбенту з метою забезпечення насінини достатньою кількістю вологи для проростання шляхом акумуляції її з ґрунту або ложе для проростання і передачі вологи насінині. Розділ 5 включає розрахунки економічної ефективності вирощування насіння буряків цукрових за використання абсорбенту та хімічного способу контролювання чисельності бур’янів. Отже, у дисертації викладено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – підвищення урожайності та якості насіння буряків цукрових, що полягає у визначенні особливостей росту та розвитку маточних буряків і насінників, формуванні врожайності та якості насіння залежно від елементів технології його вирощування та удосконалення способу підготовки дражованого насіння. Завдання виконувалося шляхом проведення лабораторних та польових досліджень з ефективності застосування абсорбенту, забезпечення рослин вологою, контролювання чисельності бур’янів та встановлення оптимальних строків збирання насіння
Формування продуктивності ячменю ярого голозерного за різного удобрення у Правобережному Лісостепу України

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Гавриленко Владислав Сергійович

чмінь голозерний є перспективною зерновою культурою, потенціал урожайності якої ще повністю не розкритий. Його можна використовувати як для харчових цілей, так і як корм для тварин. Інтерес до ячменю голозерного нині відновлюється, оскільки він невибагливий до вирощування та унікальний за своїм складом (білка, вітамінів та ін.). Його зерно не має плівки і може використовуватися в будь-якому технологічному процесі, тому що під час переробки зерна зберігаються всі корисні складові – β-глюкани, токоли, протоантоціанідіни та інші речовини, які містяться в алейроновому та субалейроновому шарах зернівки. Перевага голозерних сортів у харчовому використанні обумовлена оптимальним хімічним складом зерна, вищим вмістом білка, мікроелементів і вітамінів. Оптимізація системи удобрення рослин забезпечуватиме максимальну реалізацію генетичного потенціалу нових сортів ячменю. Саме ці питання і визначили напрямок наших досліджень. У дисертації наведено результати вивчення поживного режиму ґрунту, формування показників росту та розвитку рослин (динаміка висоти рослин, тривалість фаз розвитку, польова схожість і виживання рослин, показники фотосинтезувальної системи, структура врожаю), врожайність і якість зерна, вміст основних елементів живлення в зерні та соломі, господарське та відносне їх винесення, баланс та його інтенсивність, результати агрохімічного, енергетичного, економічного та комплексного оцінювання застосування добрив під ячмінь ярий голозерний. 3 Уперше для умов нестійкого зволоження Правобережного Лісостепу України обґрунтовані продуційні зміни у рослинах ячменю голозерного за різних доз і комбінації добрив, розроблено систему його удобрення, яка передбачає внесення фосфорних і калійних добрив під зяблевий обробіток ґрунту, а азотних – під передпосівну культивацію. Проведені дослідження дозволили оцінити вплив різних систем удобрення ячменю голозерного після кукурудзи у сівозміні короткої ротації на показники поживного режиму ґрунту, врожайність і якість зерна, баланс елементів живлення в ґрунті. Вони є основою для розроблення системи його удобрення на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу, що дозволяє підвищити і стабілізувати врожайність на рівні 3,55 т/га високоякісного зерна, а її приросту від удобрення 1,86–0,90 т/га з отриманням прибутку 7,2 тис. грн/га. Найбільший вміст потенційно доступного азоту в ґрунті зафіксовано на початку вегетації ячменю голозерного. При цьому різниця є і за роками проведення досліджень. Так, у 2023 році на ділянках без добрив вміст азоту мінеральних сполук порівняно з 2021 роком вищий на 2,2 мг/кг або на 31 %. Різниця при цьому у варіанті досліду з внесенням повного мінерального добрива в дозі N70P60K70 також була 4,4 мг/кг або 11 %. У період достигання зерна ячменю ярого голозерного у 2021 р. випало 57,3 мм опадів, у 2022 р. – 27,1, а в 2023 р. – 61,4 мм, що впливало на вміст азоту мінеральних сполук у ґрунті. На стадії повної стиглості зерна азотна частка в складі повного мінерального добрива (N70P60K70) сприяє підвищенню висоти рослин залежно від погодних умов року проведення досліджень на 11–40 %, тоді як фосфорна і калійна не впливає. При цьому необхідно зазначити, що зниження в складі повного мінерального добрива частки фосфору, калію або обох цих елементів живлення достовірно не знижує висоту рослин ячменю ярого голозерного. Встановлено, що застосування добрив достовірно підвищує виживання 4 рослин ячменю ярого голозерного. Так, у середньому за три роки цей показник становить 83,8 % за вирощування на неудобрених ділянках. Застосування лише фосфорних і калійних добрив підвищує виживання рослин на 1 % (85,0 %). Азотна складова досліджених систем удобрення забезпечує виживання рослин на рівні 91,4–91,7 %, що більше на 9 % порівняно з контролем. Застосування азотної складової окремо та сумісно з фосфорними або калійними добривами значно підвищує площу листкової поверхні. При цьому її рівень змінюється залежно від погодних умов вегетаційного періоду. Так, в умовах більшої кількості опадів площа листків зростає від 26,5 до 45,1–80,6 тис. м 2 /га залежно від удобрення. У 2023 р. цей показник збільшується відповідно від 11,6 до 20,3–26,6 тис. м 2 /га. У результаті проведених досліджень встановлено, що складові структури урожаю ячменю ярого голозерного піддаються впливу погодних умов і застосуванню добрив. На виживання рослин найбільше впливає застосування добрив. Формування продуктивних стебел змінюється залежно від кількості опадів у період березень–квітень, а також від строку сівби. Формування маси зерна в одному колосі – від густоти продуктивних стебел і погодних умов упродовж вегетаційного періоду. При цьому рівень реалізації складових структури урожаю визначається системою удобрення. У середньому за три роки проведення досліджень поліпшення умов мінерального живлення ячменю голозерного сприяло достовірному підвищенню врожайності зерна – на 14–23 % (за виключенням ділянок з внесенням P60K70). Із видів мінеральних добрив найбільший вплив на формування врожаю мають азотні, які на тлі P60K70 у дозі N70 забезпечують 19 % його приросту. Зменшення дози добрив у двічі (до N35P30K35) істотно не знижує врожай ячменю ярого. Урожайність на ділянках досліду з неповним поверненням із мінеральними добривами фосфору і калію, винесеного з урожаєм майже не відрізняється від ділянок з повним мінеральним добривом. Необхідно також зазначити, що врожайність зерна ячменю голозерного значно змінюється 5 залежно від погодних умов у роки проведення досліджень. Так, у 2021 р. застосування N35 забезпечує врожайність зерна 3,35 т/га проти 3,28 т/га у варіанті без добрив, проте це підвищення недостовірне. Вилягання рослин ячменю голозерного зменшує її до 2,86–3,17 т/га залежно від системи удобрення або на 5–13 %. Встановлено, що рослини ячменю голозерного мають різну стійкість до вилягання залежно від систем удобрення в умовах 2021 р. Так, найвища вона у варіанті досліду без добрив і на фосфорно-калійному тлі становить 5– 7 бала. У решти варіантів досліду цей показник нижчий – 3 бала, що вплинуло на формування врожаю ячменю голозерного. У середньому за три роки проведення досліджень на ділянках без добрив вміст білка становить 15,5 % і підвищується в інших варіантах досліду залежно від доз, видів мінеральних добрив і їх поєднань на 1–10 %. При цьому застосування лише азотних добрив у дозі 35–70 кг/га д. р. сприяє підвищенню вмісту білка в зерні на 7–8 %. Внесення ж 70 кг/га азоту добрив на тлі P60K70 значно ефективніше і підвищує вміст білка на 10 %. З основних елементів живлення у складі повного мінерального добрива (N70P60K70) найбільше сприяє підвищенню вмісту білка азотна складова (на 8 %), потім фосфорна і калійна – по 2 %. Зі зменшенням дози мінеральних добрив удвічі (варіант N35P30K35) вміст білка формується меншим на 0,4 абс. %. Зі зменшенням у складі повного мінерального добрива (N70P60K70) вдвічі дози внесення фосфору, калію або обох цих елементів живлення спостерігається лише тенденція до зменшення вмісту білка на 0,1–0,3 абс. %. У результаті проведених досліджень встановлено, що вміст загального азоту в зерні ячменю ярого голозерного становить 2,72–2,98 %, вміст фосфору – 0,91–1,01, вміст калію – 0,62–0,71 % на суху речовину залежно від системи удобрення. У соломі вміст калію найвищий, а вміст фосфору та азоту – найнижчий. Найбільші показники винесення фосфору та калію забезпечували системи удобрення з більшою часткою фосфорних і калійних добрив. На 6 господарське винесення азоту найбільше впливало застосування азотних добрив. Встановлено, що в середньому за три роки досліджень господарське винесення азоту на ділянках без добрив становить 79,4 кг/га, фосфору – 32,8 кг/га, калію – 58,3 кг/га. Застосування повного мінерального добрива (N70P60K70) збільшує його відповідно до 131,3 кг/га, 54,5 і 102,2 кг/га. Відносне винесення азоту зростає від 18,7 до 22,0–24,0 кг/т зерна та відповідну кількість соломи або на 18–28 % у варіантах, які містять азотну складову. Застосування фосфорно-калійної системи удобрення забезпечує цей показник на рівні 19,4 кг/т або більшим на 4 %. Застосування мінеральних добрив збільшує відносне винесення фосфору від 7,7 до 8,5– 10,1 кг/т або на 10–31 %, а калію – від 13,7 до 15,0–18,9 кг/т зерна та відповідну кількість соломи ячменю ярого голозерного, або на 9–38 %. Розрахунки свідчать, що найвищий коефіцієнт засвоєння азоту становить за внесення N35 – 76,3 %, а збільшення дози азотних добрив до 70 кг/га д. р. знижує його до 51,9 %. Застосування фосфорних і калійних добрив сприяє підвищенню цього показника до 55,7–67,1 %, крім варіанту N70P30K35. Найнижчий коефіцієнт засвоєння фосфору з добрив отримано за фосфорно-калійної та азотно-фосфорної системи удобрення – 10,8–11,2 %. Найвище засвоєння фосфору з добрив отримано на ділянках, де застосовували 30 кг/га д. р. фосфорних добрив – 35,7–37,0 %. Застосування 60 кг/га д. р. фосфорних добрив у складі повного мінерального добрива забезпечує 20,7–25,0 % засвоєння фосфору з добрив. Найвищий коефіцієнт засвоєння калію з добрив за внесення N70 у складі повного мінерального добрива за дози калійних добрив 35 кг/га д. р. – 65,7–70,3 %. Найменше ячменем ярим голозерним засвоюється калію за фосфорно-калійної системи удобрення – 18,9 %. Баланс елементів живлення за умови видалення соломи із поля був від’ємним для азоту та калію і майже на всіх варіантах для фосфору. За умови залишення соломи на полі баланс азоту був також від’ємним 7 незалежно від системи удобрення. Баланс фосфору та калію додатній при застосуванні систем удобрення, які містять фосфорні та калійні добрива, крім варіанту N70P30K70 для фосфору. Ділянки без добрив та азотні системи удобрення забезпечують від’ємний баланс азоту, фосфору та калію. За індексом комплексного оцінювання найкраща система удобрення з внесенням N35P30K35. Дещо їй поступається система удобрення з внесенням N70K70 і N70P30K35. У цих варіантах досліду не лише з економічного та енергетичного погляду покриваються витрати, але й відновлюється або й підвищується родючість ґрунту. В умовах Правобережного Лісостепу України на чорноземі опідзоленому для отримання високого врожаю та якості зерна ячменю ярого голозерного з урахуванням агрохімічної та енергетичної ефективності і перспектив відновлення родючості ґрунту рекомендується застосовувати N35P30K35 за умови вирощування після кукурудзи у чотирипільній сівозміні.
Формування продуктивності пшениці твердої озимої за різного удобрення у Правобережному Лісостепу України.

(Уманський національний університет садівництва, 2023) Калантир Вячеслав Олександрович

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні науково прикладних завдань та виявленні загальних закономірностей формування продуктивності пшениці твердої озимої залежно від удобрення в чотирипільній сівозміні. Вперше встановлено різний вплив тривалого застосування добрив у чотирипільній сівозміні на поживний режим ґрунту, показники росту та розвитку рослин пшениці твердої озимої. Виявлено особливості засвоєння основних елементів живлення рослинами пшениці твердої озимої, уточнено кількісні та відносні показники їх винесення з урахуванням різних систем удобрення. Розраховано баланс основних елементів живлення та його інтенсивність з урахуванням різного удобрення та застосування соломи. Встановлено, що найбільшу врожайність (4,31–5,45 т/га) забезпечує застосування N150P60K80. За умови неповного повернення фосфорних і калійних добрив – 4,13–5,41 т/га. Застосування N75P30K40 забезпечує врожайність зерна на рівні 3,98– 5,06 т/га. Оцінено комплекс технологічних показників якості зерна пшениці твердої озимої. Найвищу окупність 1 кг д. р. добрив забезпечує застосування N75 – 8,3 кг зерна, чистий енергетичний дохід становить 3,7 ГДж/га за умовно чистого прибутку 31,2 тис. грн/га. Застосування N75P30K40 забезпечує отримання чистого прибутку на рівні 29,9 тис. грн/га. З урахуванням агрохімічної та енергетичної ефективності і перспектив відновлення родючості ґрунту найкращим (ІКО = 0,91) є застосування N75P30K40 за умови вирощування пшениці твердої озимої після сої у чотирипільній сівозміні.

Огляд

Останні матеріали