ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛЕЙ ОПТИМІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РИНКУ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Abstract

В статті проведено аналіз існуючих економіко-математичних моделей, які вико-ристовуються для оптимізації виробництва, зберігання та реалізації продукції ро-слинництва, що є складним, але необхідним процесом, який дозволить Україні зміцнити свої позиції на світовому ринку зерна та забезпечити сталий розвиток аграрного сектору. Глобалізація та інтеграція аграрних ринків вимагають від українських підп-риємств та галузі в цілому постійного підвищення конкурентоспроможності. Комплексний аналіз дозволяє виявити конкурентні переваги та слабкі місця, роз-робити стратегії адаптації до змін та забезпечити сталий розвиток. Аналітика функціонування агропромислового сектора в структурі націона-льної економіки України в умовах воєнного стану і подальшого відновлення під-тверджує потребу у постійних дослідженнях. В статті розглянуто теоретичну ба-зу, підходи вітчизняних та іноземних вчених, що дозволило проаналізувати осно-вні аспекти застосування моделей, існуючі переваги та недоліки. Аграрний сектор економіки є фактично провідною галуззю національної економіки України. Протягом всього періоду незалежності України сільське гос-подарство показує стабільний приріст основних економічних показників, збіль-шує частку у структурі валового внутрішнього продукту (ВВП), продукує нові надходження до бюджетів всіх рівнів та стимулює економіку. Частка сільського господарства у ВВП України за період з 2020 по 2024 роки складала 10,9 (2021р.) до 7,6% (2021р.). Збільшення цієї частки може сприяти розвитку еконо-міки країни та підтримці стабільності зовнішньоторговельного балансу. Однак для цього необхідно продовжувати модернізацію аграрного сектору та забезпе-чувати йому достатній рівень інвестицій та підтримки з боку держави [1]. Для ре-алізації цього потенціалу необхідно розвивати ринок рослинницької продукції, активно впроваджувати сучасні технології, залучати інвестиції та розвивати ін-фраструктуру. Суттєвою складовою ефективного функціонування ринку є наявність роз-виненої інфраструктури, що забезпечує стабільність і прозорість ринкового това-рообміну в процесі руху продукції від виробника до кінцевого споживача. Саме відсутність останньої та потреба невеликих товаровиробників у вільних коштах для подальшого відтворення виробництва створюють умови для реалізації знач-ної частини продукції одразу після збирання врожаю за зниженими ринковими цінами (особливо актуально це питання стоїть на початку маркетингового року у серпні-вересні). Зараз більшу частку продукції зерновиробники реалізують коме-рційним структурам-посередникам (50- 70 %), а на переробні підприємства та елеватори перепадає лише 2-6 % [2]. Досліджуючи економічну політику в аграрному секторі, можна зробити попередні висновки, що в найближчому майбутньому основними постачальника-ми продукції сільськогосподарського виробництва на ринок будуть великі сіль-ськогосподарські підприємства з приватною власністю на засоби виробництва і колективною формою господарювання. Із зміцненням та розширенням сільсько-господарських підприємств та економіки країни в цілому, виробництво зернових в невеликих господарствах населення скорочуватиметься. Укрупнення неминуче призведе до інтегрованого агропромислового виробництва, яке включатиме пе-редбачає комплексний розвиток різних напрямків діяльності – від вирощування, зберігання, переробки, реалізації до відновлення тваринницької галузі.