Стратегічне планування в системі регуляторних механізмів розвитку підприємницької діяльності аграрного сектора економіки

Abstract

Мета статті полягає в дослідженні ефективності стратегічного планування в сучасних умовах на основі науково-теоретичної та методологічної бази, яка повною мірою враховує специфіку вітчизняного аграрного виробництва. Виявлено, що стратегічне планування має системний характер аграрного виробництва на основі узгодження інтересів усіх його суб’єктів і механізмів реалізації вибраної стратегії, що забезпечить ефективне їх функціонування в різних природно-економічних умовах. З’ясовано, що стратегічне планування широко застосовується в аграрному секторі країн з розвинутими ринковими відносинами, оскільки дає змогу структурувати складність прийняття рішень керівництвом, а також можливість бути активнішим при формуванні стратегії в умовах складності та невизначеності, і, як правило, не викликає конфліктів у соціально-психологічній сфері. Проведений аналіз специфіки сільськогосподарського виробництва свідчить, що кожна особливість пов’язана з низкою проблем виробничого, управлінського, соціально-психологічного характеру, здатних забезпечити систематизацію розглянутих, а також деяких інших важливих галузевих особливостей для розробки відповідної теоретико-методологічної бази стратегічного планування в аграрному секторі економіки. Запропоновано в процесі стратегічного планування враховувати особливість аграрного виробництва щодо впливу природних і соціальних чинників, а також особливих економічних умов, що зумовлюють особливу роль держави в планомірному впливі на аграрну галузь. Адже стратегічне планування покликане надати загальну спрямованість розвитку агробізнесу, сприяти збереженню різноманіття суб’єктів господарювання при узгодженому русі до загальної мети, при загальній підтримці держави.