Просторовий розвиток соціо-природних систем: шлях до нової парадигми.

Abstract

В монографії продовжуються традиції розробки просторових моделей, закладені ще В.Кристалером, А.Льошем, У.Ізардом. Автор, беручи під сумнів дієздатність концепції сталого розвитку, ставить гостроту екологічної проблеми в залежність від ступеню “утискання” географічного простору, для чого розглядає в історичній ретроспективі просторову динаміку людської популяції. З метою конструктивного вирішення глобальної екологічної проблеми пропонується змінити зміст і напрямки розвитку сучасної просторової парадигми і трансформувати її в просторово-екологічну. Вірогідним шляхом для цього може бути розробка ідеальних (граничних) моделей просторової організації людства, одна з яких пропонується в монографії. Намагання пояснити сучасні екологічні, геополітичні та економічні процеси особливостями просторової динаміки виду Homo Sapiens наближає автора до побудови власної географічної картини світу. Як один з можливих прикладних аспектів наведених теоретичних пошуків пропонується нова – «зелена» система критеріїв для ноосферної типології країн світу. Загально-теоретичний зміст дослідження обумовлює зміну підходів до філософії історії а також до методології суспільної географії. Монографія буде цікавою широкому колу читачив, проте, розрахована передусім на екологів, географів, економістів, істориків, філософів, спеціалістів з міжнародної політики та глобалістики.